Олександр Купрін — Олеся (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Олександр Купрін

Олеся

Розповідь у творі ведеться від першої особи – пана Івана Тимофійовича

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

I

Доля закинула Івана Тимофійовича на пів року в глухе село Волинської губернії, на околицю Полісся. Він їхав сюди навіть з радістю, мріючи досліджувати природу, мову, фольклор. Йому, як письменнику, було корисно спостерігати за цікавими звичаями. Та в Перебродах селяни не дуже хотіли спілкуватися. Вони лише скидали перед паном шапки і казали "Боже помогай!" чи кидалися цілувати йому руку.

З часу приїзду він перечитав усі книжки, які взяв з собою, тому тепер нудьгував. Чоловік хотів потоваришувати з місцевим ксьондзом та відставними унтер-офіцерами, але нічого з цього не вийшло. Потім він хотів лікувати місцевих жителів, та мав дуже малий набір ліків. До того ж, селяни не могли ґрунтовно описати свої болячки, лише говорили "в середині болить" і "ні їсти, ні пити не можу". А найбільше Івану Тимофійовичу не подобалося, що селяни весь час хотіли цілувати його руку.

Тож з розваг він мав лише полювання. Але в кінці січня випало забагато снігу, дув страшний вітер, слідів здобичі не було видно. Іван Тимофійович нудьгував, тому взявся вчити грамоти свого слугу Ярмолу. Почалося з того, що Іван Тимофійович писав лист, і Ярмола захотів і собі навчитися писати, принаймні, своє прізвище. Пан здивувався, бо Ярмола був найбіднішим і найледачішим чоловіком у селі, а всю платню свою пропивав. Ярмола пояснив, що йому це потрібно тому, що в селі нема жодного грамотного, і для всіх було б добре, якби хоч хтось міг розписатися. Дбайливість Ярмоли про суспільний інтерес рідного села чомусь зворушила Івана Тимофійовича. Він взявся за науку. Та це була дуже важка робота. Слуга сказав, що хоче лише навчитися писати своє ім'я та прізвище: Ярмола Попружук. Так і зробили. Ярмола вчився підписуватися механічно.

Дивіться також

II

З усіх 12 кімнат величезного поміщицького будинку Іван Тимофійович займав тільки одну, інші стояли замкненими на ключ. Одного вечора надворі була заметіль, будинок, весь розхитаний, дірявий, напіврозвалений, раптом наповнився страшними звуками. У Івана Тимофійовича з'явилося занепокоєння. Йому здавалося, що він надовго застряг у цій глушині. Хотілося з кимось поговорити, але із співрозмовників був тільки Ярмола. Пан почав говорити про сьогоднішній вітер, і Ярмола сказав, що вітер дує, бо сьогодні або народилась відьма, або вона справляє веселощі. Іван Тимофійович запитав, чи на Поліссі є відьми. Слуга розповів, що років 5 тому у селі була одна, Мануйлиха, але її прогнали з села в ліс. А все тому, що шкоди багато робила, сварилася з усіма, а якось одна жінка не позичила їй 15 копійок, то її дитина захворіла і померла. Після такого чоловіки вигнали відьму з її чи то дочкою, чи то онучкою з села. Відтоді вони живуть біля Чортового кута, на болоті за Іринівським шляхом. Івана Тимофійовича дуже зацікавила відьма, він попросив Ярмолу провести його туди. Та слуга чомусь не хотів туди йти. Від невдоволення такою ідеєю Ярмола сопів та сильно вдарив надворі свого собаку Рябка.

III

Через 3 дні потепліло, тож Іван Тимофійович і Ярмола пішли на полювання. Увійшовши в ліс, вони відразу знайшли сліди зайця, а потім побачили і саму тварину. Мисливці почали обходити зайця і розійшлися. Іван Тимофійович дійшов до старої корчми. Він не зміг перехопити зайця, тому Ярмола відправив пана на Іринівський шлях. Слуга вважав, що саме там заєць. Охоплений мисливським хвилюванням, Іван Тимофійович побіг. Та згодом він виявив, що заблукав. Ярмола не відзивався, і гавкоту Рябка не було чути.

Іван Тимофійович зайшов у болото, а згодом побачив білі стіни якоїсь хати. Вона скидалася на хату на курячих ніжках, бо була побудована на палях (як захист від весняних повеней). Зайшовши всередину, Іван Тимофійович побачив стару бабу. Вона сиділа на підлозі та перебирала пір'я. Стара брала окремо кожне перо, здирала з нього пух, а стрижні викидала. Нарешті, Іван Трофимович здогадався, що це Мануйлиха, відьма. Вона була навіть схожа на бабу-ягу. Мала худі, запалі щоки, гостре підборіддя, беззубий рот, вицвілі, колись блакитні очі. Бабуся не була рада гостеві, але дозволила посидіти і відпочити. Івану Тимофійовичу навіть здалося, що вона божевільна. Він оглянув хату, більшу частину якої займала піч. Усі стіни були завішані пучками різних трав і корінців. Витягнувши з кишені новий срібний четвертак, Іван Тимофійович попросив поворожити. Стара заворушилася, жадібність взяла верх. Мануйлиха дістала колоду старих, розпухлих від часу карт. Карти падали на стіл з таким звуком, наче б вони були з тіста. Монету стара сховала за щоку. Вона розповіла, що на чоловіка чекає зустріч з бубновою дамою, несподівана звістка від трефового короля. Чекали його невеликі гроші, клопіт якийсь, а життя його мало бути довгим.

Раптом Мануйлиха почала прислуховуватись. Звідкись лунав дзвінкий і сильний молодий жіночий спів. Бабуся почала відправляти пана додому, але раптом відчинилися двері. У хату зайшла молода дівчина. Обома руками вона підтримувала смугастий фартух, з якого визирали три крихітні головки зябликів. Дівчина сказала, що птахи причепилися до неї, бо голодні, а вона з собою не мала хліба. Побачивши Івана Тимофійовича, дівчина раптом замовкла. Мануйлиха знову сказала йому йти. Іван Тимофійович попросив дівчину показати йому дорогу в село. Дівчина залишила зябликів у хаті і вийшла з чоловіком. Вона показала, куди йти. Іван Тимофійович замилувався дівчиною. У ній не було нічого схожого на місцевих дівчат і жінок, які завивали голову і мали переляканий вигляд. Незнайомка, висока брюнетка років близько 20-25, трималася легко і струнко. Простора біла сорочка вільно і красиво обвивала її фігуру. Обличчя мала красиве: темні, блискучі очі, тонкі, надломлені посередині брови. Дівчина боялася, чи чоловік часом не представник влади. Але коли Іван Тимофійович розповів, що просто приїхав сюди на кілька місяців, дівчина проясніла і розповіла, що від начальства вони з бабусею потерпають. Їх називають відьмами, і вона тільки раз на рік ходить у містечко за милом і сіллю, та ще чаю для бабусі купує, бо стара любить його пити. Іван Тимофійович запитав, чи можна ще колись прийти сюди. Дівчина дозволила, але попросила не приносити з собою рушниці. Вона не любила, коли вбивали пташок і зайців. На прощання чоловік спитав, як її звати. "Оленою мене звуть... По-тутешньому – Олеся", — відповіла дівчина.

Вдома Ярмола уже знав, що пан ходив до відьми. Слуга вважав, що цього не слід було робити.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

IV

Весна була рання. У теплі весняні дні образ Олесі не покидав голову Івана Тимофійовича. Тож як тільки просохли лісові стежки, він пішов до хатинки на курячих ніжках, захопивши з собою чаю і цукру для старої.

Жінки були вдома. Стара поралася біля печі, а Олеся пряла льон. Бабуся була невдоволена гостем, але Олеся переконала її, що він нічого поганого їм не зробить. Отримавши чай та цукор, стара подобріла.

Іван Тимофійович спостерігав за роботою Олесі. Згодом дівчина призналася, що бабуся боїться урядника, який погрожував за ворожіння відправити її на каторжні роботи. Іван Тимофійович попросив поворожити йому, але Олеся відмовилася. Вона сказала, що уже кидала карти на нього раз, вдруге не можна. Дівчина не хотіла розповідати, що ж довідалася, але Іван Тимофійович так вмовляв, що вона розповіла. За її словами, він людина хоч і добра, але слабка. Слову своєму не пан, над людьми верх любить брати, але сам їм і підкоряється. Любить жінок, через це буде багато проблем. Грошима не дорожить, багатим не буде. Тим, хто полюбить його, він багато горя принесе. Буде навіть такий час, що руки сам на себе накласти захоче. Це все мало були в майбутньому, а тепер велика любов чекала на Івана Тимофійовича. Та Олеся не знала, що то за жінка, але на неї чекали неприємності.

Потім дівчина розповіла, що багато про що дізнається сама, без карт. Наприклад, відчуває, чи скоро людина помре. Олеся вважала, що це в неї від матері і бабусі, що це в їхній крові.

V

В цей час стара приготувала вечерю та запросила до неї і Івана Тимофійовича. Він приєднався до жінок, і йому було дуже смачно. Через годину після вечері він рушив додому. Олеся пішла проводжати його. Цього разу вона показала, як вміє чарувати, хоч Іван Тимофійович не дуже вірив у все це. Дівчина сказала, що вміє замовляти кров. Вона поранила ножем руку чоловіка, а потім обхопила руку вище рани і, низько схилившись до неї обличчям, стала швидко шепотіти щось. Кров спинилася. Згодом дівчина зробила так, що Іван Тимофійович спіткнувся на рівному місці. Олеся при цьому йшла позаду і чарувала. Потім дівчина розповіла, що вміє наганяти страх на людину, навіть коли вона десь далеко.

Івана Тимофійовича дивувало, що Олеся, не вміючи писати і читати, так гарно говорить та поводиться шляхетно. Дівчина зізналася, що це все від бабусі, бо та дуже розумна, хоч зараз і перетворилася на сварливу стару.

VI

Іван Тимофійович став частим гостем у Мануйлихи. Олеся була стримана, та чоловік бачив, що вона раділа з його приходу. Стара як і раніше не переставала бурчати щось собі під ніс, але трохи подобріла. Та й чоловік приносив їй завжди якісь подарунки. Олеся завжди проводжала Івана Тимофійовича до шляху, що вів додому. Вони завжди жваво розмовляли, і чоловіка приваблювала не тільки краса Олесі, а її розум, самобутня, вільна натура. Вона розпитувала про країни і народи, про природні явища, про вчених, про міста. Чоловік переконувався, що враховуючи її виховання (точніше, його відсутність), вона мала дивовижні здібності.

Якось зайшла мова про майбутнє Олесі, про те, чи вийде вона заміж. Дівчина вважала, що не може взяти шлюб, адже в церкву їй заходити не можна. Її мама і бабуся теж не ходили до церкви, і все через чаклунство. Дівчина вважала, що її душа продана нечистому, тому до церкви їй не можна. Іван Тимофійович переконував її, що це нісенітниця. Даремно чоловік говорив про гіпноз, навіювання, марно намагався пояснити, що замовляння крові – це майстерне натисканням на вену.

1 2

Інші твори Олександра Купріна скорочено: