Айзек Азімов — Фах (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Айзек Азімов

Фах

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Джордж Плейтен сидів у кімнаті Інтернату. Хлопець мав худорляве обличчя, його риси ще більше загострилися майже за півтора року, проведених у Інтернаті. І сам він був худорлявий, та в його синіх очах горів колишній невгамовний вогонь. Його товариш по кімнаті – Хейлі Омейні, нігерієць, читав книжку. Хейлі був спокійним, не відривався від книжки і його не хвилювало, що завтра, першого травня, буде Олімпіада. І Джордж подумав, що Хейлі вже не менш як тридцять. "Невже я буду таким у тридцять? – подумав Джордж. – Невже стану таким через якихось дванадцять років?"

Омейні читав книжку з електроніки. Джордж вибив книжку з рук нігерійця і спитав, чи йому це дійсно потрібно: набути чверть тих знань, що має дипломований інженер-електронник. Нігерієць сказав, що хоче просто лишитися тут і читати інші книжки. Але Джорджа таке життя не влаштовувало. Він сказав, що добереться до лікаря Антонеллі й змусить його зізнатися, що він… Омейні похитав головою: "Кожний, хто потрапляє сюди, твердить, що сталася помилка. Я думав – той період у тебе минув". Та Джордж все одно вважав, що потрапив сюди помилково.

У тому, що коїлося з Джорджем, був винен травень, місяць Олімпіади. Це він роз'ятрив колишню лють, і Джордж нічого не міг з собою вдіяти. Джордж сказав, що хоче стати програмістом, хоч би що вони там казали, посилаючись на дослідження. Та Омейні сказав, що в аналізах помилок не буває. "А ким ти хотів стати, Хейлі?" — спитав Джордж. Хейлі сказав, що фах гідропоніста його цілком улаштував би. Раніше Джордж ніколи не розпитував Омейні про його життя. Диво, та й годі: в інших мешканців Інтернату, виявляється, теж були свої прагнення та сподівання. Ця думка здалася дивною.

Дивіться також

У вісімнадцять років Джордж Плейтен твердо знав, що стане дипломованим програмістом; він прагнув цього, відколи пам'ятав себе. Хтось із його друзів вибрав космонавтику, хтось холодильну техніку, організацію транспортування, а то й адміністративну діяльність. Та у своєму виборі Джордж не вагався. І так само палко, як решта, він доводив переваги обраного фаху, а чом би й ні? Попереду їх усіх чекав день Освіти – велика подія в житті кожного. Він наближався неминуче, згідно з календарем. Перше листопада того року, коли виповниться вісімнадцять. Гравітологія була тоді наймоднішим фахом. Будь-який світ у радіусі десяти світлових років, починаючи від зірки-карлика, віддав би дуже багато, щоб запопасти хоча б якогось дипломованого інженера-гравітолога. Але гравітологія Джорджа ніколи не турбувала. А попит на програмістів залишався незмінний з року в рік, із століття в століття. Попит неухильно зростав у зв'язку з освоєнням нових світів та вдосконаленням старих.

Джордж мав найкращого друга Тревіліяна. Як усі найщиріші друзі, вони сперечалися до нестями про професії, всіляко підсиджуючи один одного, і зрештою кожен залишався при своєму. Тревіліян мріяв бути металургом, бо таку ж професію мав його батько і дід. Але Джордж казав другові, що відсоток дипломованих металургів на планетах класу А дуже низький. Всього 13,3 відсотка. А це означає, що сім із восьми потрапляють на якусь третьорядну планету, де, у кращому разі, є водогін. І взагалі можна засісти на Землі, таких 2,3 відсотка. Але Тревіліян казав, що Землі теж потрібні грамотні фахівці.

Джордж доводив, що планети класу А потребують більше програмістів, ніж можуть дати самі. І усіх дипломованих програмістів беруть на ці планети. Хлопець був спокійний за своє майбутнє (згодом, у дні безнадії та відчаю цей спогад був найболючіший). Джорджева певність у собі була не менш непохитна, ніж восьмирічної дитини перед днем Читання, що відбувався багато років раніше від дня Освіти.

У день Читання восьмирічних дітей збирали, і за день вчити читати. Після дня Читання діти ще десять років живуть на перенаселеній Землі своїм недиференційованим життям; вони повертаються в родини, але вже вміють читати.

Джордж майже не пам'ятав подробиць того, що відбувалося з ним у день Читання, десять років тому. День Читання відбувався у вересні; день Освіти в листопаді; Олімпіада у травні. Хлопець пам'ятав, що у День Читання був дощ. Його батько – Плейтен-старший, який був дипломований трубоукладач і, працюючи на Землі, завжди цього соромився, переживав за сина. Усі батьки сподівалися, що комусь із їхніх дітей випаде працювати на іншій планеті, і Джорджів батько, звичайно, не був виняток. Він бачив, як і всі довкола, що Джордж має неабиякі здібності й кмітливий розум.

Діти зібралися у просторій залі міського будинку Освіти. Цього місяця в усіх куточках Землі в мільйонах таких самих будинків зібралися такі самі групи дітей.

Батько Тревіліяна не дуже хвилювався, бо майже сім років був за металурга на Діпорії, ось чому, вийшовши на пенсію і повернувшись на Землю, він мав вищий соціальний статус за своїх сусідів. Взагалі повернення на Землю не заохочувалося через її перенаселення, але декому щастило повернутися. Насамперед, життя на Землі було дешеве, і пенсія – мізерна в умовах Діпорії – тут мала солідний вигляд. Крім того, декому надто приємно хизуватися своїми успіхами саме перед давніми друзями, а не перед рештою світу. Своє повернення Тревіліян-старший обґрунтовував ще й іншим: якби він залишився на Діпорії, то довелося б там залишитися і його дітям, а це, своєю чергою, не давало б їм шансів згодом потрапити в інші світи, навіть у Новію, бо Діпорія мала зв'язок тільки з Землею.

Коротун Тревіліян ще до дня Читання був переконаний, що врешті-решт житиме на Новії, і в розмовах завжди говорив про це.

Джордж, пригнічений майбутньою величчю Тревіліяна і думкою про власну нікчемність, негайно, захищаючись, перейшов у наступ, а згодом хлопці ще й побилися у залі, де зібрали усіх восьмирічних дітей. Їх зупинив голос з гучномовця. Усі діти мали підходити до осіб в червоному, коли називатимуть їхні прізвища. Натовп дітей рідшав, струмками розтікаючись до людей у червоному.

Джорджа поставили в колону з незнайомими дітьми і всіх повели коридорами. Їм роздали невеличкі картки й застерегли, щоб не згубили. Джордж з цікавістю розглядав свою картку, якої ще не вмів прочитати. Його і ще чотирьох хлопчиків упустили до кімнати і наказали роздягатися. Вони швидко скинули свій новий одяг і стояли так, голі й маленькі, тремтячи швидше від хвилювання, ніж від холоду. Медичні працівники по черзі обстежували їх за допомогою якихось дивних приладів, кололи їм пальці, щоб узяти кров. Кожен лікар брав їхні картки і чорною паличкою вправно виводив на них акуратні рядки значків. Джордж пильно вдивлявся в них, але вони були так само незрозумілі. Потім дітям звеліли одягтися. Вони сіли на маленькі стільчики і знову чекали. Їх почали викликати по одному. Джорджа Плейтена назвали третім. Він зайшов у велику кімнату, захаращену страхітливою апаратурою з безліччю кнопок на прозорих панелях. Посеред кімнати стояв письмовий стіл, де сидів якийсь чоловік.

Це був лікар Ллойд. З картки він прочитав, що Джорджів батько – дипломований трубоукладач, мама Емі – дипломований спеціаліст з домашнього господарства, а Джордж народився 13 лютого і рік тому переніс інфекційне захворювання вуха. Хлопець підтвердив, що усе правильно. Тоді лікар спитав, чи хлопець хоче навчитися читати. Джордж сказав, що хоче. Лікар приклав якісь дротики до чола хлопця над кутиками очей. Він відчув дротики на скронях. Дзижчання линуло звідкись здаля. Наважившись, він повільно розплющив очі. Лікар сказав, що через 15 хвилин хлопець умітиме читати. Толі лікар закрив голову хлопця іншим апаратом. Лікар сказав, що коли буде боляче, то треба Джорджеві потиснути на вимикач. Пізніше Джорджеві розповіли, що вимикач був несправжній і його давали дитині тільки для того, щоб вона почувала себе певніше.

Йому одягли на голову великий шолом. Три-чотири невеликі опуклості присмокталися до голови, але він відчув тільки легкий дотик, який одразу ж зник. Болю не було. І тоді, без будь-яких попереджень, його наче оповило грубою повстиною, відокремивши від буття. Він не чув власного тіла, зникли відчуття, весь довколишній світ, зостався тільки він сам і голос, що зринав із безодні й щось шепотів… шепотів… шепотів… Напружившись, він намагався почути й зрозуміти те невловиме, та між ним і шепотом лежала груба повстина. Потім з нього зняли шолома. Яскраве світло вдарило в очі. Відтепер хлопець умів читати.

Минув не один день, поки Джордж призвичаївся до своєї нової чудової здібності. Він так добре читав батькові, що Плейтен-старший не зміг утримати сльози і покликав родичів, щоб поділитися з ними радісною новиною.

У вісімнадцять років Джордж став смуглявим юнаком середнього зросту, однак завдяки худорлявості здавався вищим, ніж був насправді. А кремезний, широкоплечий Тревіліян, нижчий за нього тільки на дюйм, і досі виглядав справжнім коротуном. Проте за останній рік він став дуже самолюбивим і нікому не дозволяв безкарно називати себе тим прізвиськом.

Друзі були у великій залі, де їх уже якось десять років тому збирали (і куди вони з того часу ніколи не ходили). Зібралося їх тут не так багато, як першого разу, і самі юнаки. Для дівчат визначили інший день. Джордж роззирнувся довкола. Цього разу система була інша, ніж у день Читання. Все відбувалося набагато повільніше, а інструкції їм роздавали вже надрукованими. Один по одному з кімнат виходили юнаки. Похмурі й, мабуть, непевні у своїх силах, вони збирали одяг і йшли до аналізатора по результати.

Нарешті викликали Джорджа: його прізвище засвітилося на табло. Коли він заходив до кімнати тестування, то був щасливий. Атож, щасливий! Лікар Зекері Антонеллі роздивлявся світлі маленькі клаптики плівки. Тоді він запитав, чи хлопець дійсно хоче стати програмістом. Джордж сказав, що думає, що впорається. Лікар Антонеллі відклав папери, роздратовано глянув на Джорджа і спитав, чи не сподівається хлопець потрапити на якусь з планет класу А. Хлопець пояснив, що уже читав книжки з програмування. Лікар сказав: "Хоч би як подобався фах, ви не здобудете його, якщо фізіологія мозку показує, що ви здібні для іншої діяльності".

До скронь Джорджеві приліпили дротики.

1 2 3 4