Міхаель Енде — Джим Ґудзик і машиніст Лукас (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Міхаель Енде

Джим Ґудзик і машиніст Лукас

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Глава перша, у якій історія починається

Країна, у якій жив Лукас-машиніст, називалася Усландія. Вона була дуже маленькою, складалася з гори з двома верхівками, одна нижча за іншу. Гору оповивали усілякі дороги з малесенькими мостами та переїздами. Була і залізниця. У країні було два будинки: один звичайний, а інший – із крамничкою. Була ще маленька будівля залізничної станції, що стояла просто біля підніжжя гори. Там жив Лукас-машиніст. Між двома верхівками гір стояв замок короля. Усландія була островом серед океану.

Лукас-машиніст був невисоким та дещо огрядним. Він носив робочого комбінезона та кашкета із козирком. Очі в Лукаса були сині, а обличчі та руки – майже зовсім чорними від мастила та кіптяви. І хоча він щодня мився особливим милом для локомотивних машиністів, кіптява так і не сходила. Коли Лукас сміявся, було видно, як блищать його чудові білі зуби, якими він міг розколоти будь-який горіх. Крім того, Лукас носив у лівому вусі маленьку золоту сережку в формі кільця та палив коротеньку товсту люльку-носогрійку. Лукас володів неабиякою силою, але він любив мир та спокій. Лукас був пречудовим майстром із плювків: міг загасити запаленого сірника на відстані трьох із половиною метрів. І плюватися вмів петлеподібно. Кожного дня багато-багато разів їздив Лукас на своєму локомотиві на ім'я Емма звивистими рейками крізь п'ять тунелів з одного кінця острову до іншого та назад.

Дивіться також

В Усландії був король, який управляв країною та жив у замку між двома верхівками. Звали його Альфонс За-Чверть-Дванадцятий, бо він народився рівно об одинадцятій годині сорок п'ять хвилин. Король майже завжди сидів удома і вів телефонні розмови по великому золотому телефону. У короля було два підданих: пан Ермель – жив у найзвичайнісінькому будинку і не мав жодної певної професії, тільки ходив гуляти, і товстенька пані Ваас – жила в будинку, де знаходилася крамниця. У крамниці продавалися всілякі потрібні речі.

Короля можна було побачити тільки в святкові дні, бо весь інший час він повинен був управляти. Але по святах рівно за чверть дванадцять він підходив до вікна та привітно махав рукою. Потім всі пригощалися морозивом, бо пані Ваас була майстринею з його приготування.

Глава друга, у якій прибуває загадкова посилка

Одного чудового дня до берега Усландії прибуло поштове судно, і поштар із великою посилкою під пахвою запитав, чи тут мешкає пані Малтасан чи щось на зразок того. Адреса на посилці була написана з багатьма помилками.

Король взяв посилку і намагався прочитати, кому ж вона призначена. Він подумав, що на острові є ще один підданий, і побіг говорити по телефону. Тим часом піддані та поштар вирішили разом із Лукасом ще раз добряче обшукати весь острів. Вони сіли до локомотива і на кожній зупинці кликали пані Малтасан, але її не було. Поштар мав багато роботи, тому поплив, залишивши посилку.

Піддані довго радилися з Лукасом. Потім у вікні знову з'явився король і сказав, що він подумав, поговорив по телефону та прийняв таке рішення: пані Малтсан чи щось на зразок того, безсумнівно, дама. А єдина дама в Усландії – це пані Ваас. Отже, посилка, можливо, для неї.

Пані Ваас розгорнула посилку, всі побачили велику скриньку, всіяну дірочками. Пані Ваас відкрила скриньку та знайшла в ній іншу скриньку, дещо меншого розміру. Вона була обкладена соломою та тирсою, і на ній теж було багато дірочок. Всередині була ще одна коробка, знов-таки із дірочками, розміром із взуттєву. Пані Ваас відкрила її. Усередині лежало чорношкіре немовля! Воно дивилося на всіх великими блискучими очима і, схоже, було дуже раде тому, що його вийняли з цієї незатишної картонки.

Лукас-машиніст сердився, що хтось насмілився покласти немовля у посилку. Почувши, як обурюється розсерджений Лукас, немовля розревілося. Воно було ще занадто мале і нічого не зрозуміло, а подумало, що це його лають. Крім того, велике чорне обличчя Лукаса вельми налякало малюка, він же ще не знав, що в нього самого личко теж чорне.

Пані Ваас взяла хлопчака на руки та почала втішати його. Вона була безмежно щаслива, бо їй завжди хотілося, щоб у неї був малюк, тоді по вечорах вона б шила для нього курточки та штанці. Те, що немовлятко виявилося чорношкірим, вона вважала особливо милим, бо воно прегарно виглядатиме у рожевому, а це був її улюблений колір. Лукас назвав немовля Джимом.

За тиждень знову прибув поштар. Пані Ваас пішла на берег і прокричала йому звідти, що він може спокійнісінько прямувати далі, бо посилка виявилася для неї. Просто прізвище в адресі було написано нерозбірливо. Поки вона говорила, серце ледь не вистрибнуло в неї з грудей, адже це була брехня. Проте вона так боялася, що поштар забере малюка назад.

загрузка...

Минув час, Джим підріс і став хлопчик як хлопчик: бешкетував, сердив пана Ермеля і, як усі дітлахи, не дуже полюбляв умиватися. Умивання він вважав цілком зайвим, оскільки все одно був чорним, так що чиста в нього шия чи ні, було не розгледіти. Пані Ваас дуже пишалася ним, хоча постійно знаходила привід для занепокоєння, як і всі матусі. Джим був незамінним помічником. Коли в пані Ваас не вистачало часу, а королю, Лукасові чи панові Ермелю хотілося щось купити, Джим продавав їм товар у крамниці.

Найкращим другом Джима був Лукас-машиніст. Вони розуміли один одного з півслова вже хоча б тому, що обидва були майже одного кольору. Часто Джим їздив разом із Лукасом на локомотиві на ім'я Емма, і Лукас показував та пояснював йому, що до чого. Іноді Джимові під наглядом Лукаса навіть дозволялося невеличкий шматочок шляху проїхати самостійно. Більш за все на світі Джим хотів стати машиністом, бо ця професія відмінно пасувала до його чорної шкіри.

А тепер про його прізвисько. У Джима на штанцях завжди була дірка на одному й тому самому місці. Пані Ваас по сто разів залатувала її, але за пару годин дірка знову була тут як тут. Нарешті рішення було знайдено. Пані Ваас обробила дірку спеціальним швом, а поруч пришила великий ґудзик. Замість того, щоби залатувати, варто тільки застібнути ґудзик – і дірки як не було! Із тих пір жителі острова почали звати хлопчика тільки Джим Ґудзик.

Глава третя, у якій майже приймається одне невеселе рішення, із яким Джим не згоден

Минуло кілька років, і Джим став майже напівпідданим. В Усландії школи не було, тому Джим продовжував вести безтурботне життя. Хлопчик підростав, і короля це дуже непокоїло.

Одного вечора король покликав Лукаса-машиніста до себе у палац. Король довго відтягував розмову, але, врешті, сказав, що треба ліквідувати Емму, бо Усландія – країна маленька, і всі не помістяться. Альфонс вважав, що країна потерпає від перенаселення, і коли Джим підросте і захоче собі будинок, то не знайдеться місця. Лукас сказав, що не може розлучитися з Еммою. Король закінчив зустріч з машиністом, і той пішов.

Лукас сів на березі океану і довго думав. Емма відчула, що сталося щось погане. Лукас сказав їй, що не може з нею розлучитися, і розповів про розмову з королем. У локомотиві сидів Джим. Лукас розповів йому, що покидає країну разом з Еммою. Джим сказав, що теж поїде, а для пані Ваас напише прощального листа, якого залишить у кухні. Лукас хотів переконати Джима залишитися, але хлопець сказав: "Або ми всі разом залишаємось, або ми всі разом їдемо. Залишатися тут нам не можна. Тоді поїхали. Утрьох". Друзі домовилися зустрітися опівночі і рушити в дорогу.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Глава четверта, у якій у море виходить незвичайний корабель і Лукас дізнається, що на Джима-Ґудзика можна покластися

Увечері пані Ваас здивувалася, коли Джим рано пішов спати. А він лежав у ліжку та чекав. У вікно світив місяць. Було дуже тихо. Тільки океан мирно гуркотів біля державного кордону та з кухні час від часу лунало тихе стукотіння спиць, бо Ваас в'язала для Джима светр. Раптом Джим подумав про те, що він ніколи не носитиме светра, над яким працювала пані Ваас… Джимові не хотілося покидати домівку, але й Лукаса залишити він не міг. Згодом Джим задрімав. І йому видалося, ніби стоїть він біля державного кордону, а вдалині нічним океаном їде локомотив на ім'я Емма. Джим бачить свого друга Лукаса, який прощається.

Джим прокинувся. У цю мить годинник на башті королівського замку пробив дванадцять разів. Джим вискочив із ліжка, швидко одягся і вже було хотів вилізти у вікно – але тут саме згадав про листа. Йому треба неодмінно лишити листа для пані Ваас, інакше вона жахливо сумуватиме. Писати він не вмів, тому намалював малюнок. Потім він поклав листка на подушку та легко й швидко виліз у вікно.

Прийшовши на обумовлене місце, Джим не знайшов нікого. Джим побіг униз, до державного кордону. Там він побачив Емму, яку вже спустили на воду. Верхи на локомотиві сидів Лукас-машиніст. Він саме прилагоджував вітрило до щогли, що була укріплена просто на кабіні.

Лукас дуже зрадів, коли прибіг Джим. Машиніст розповів, що локомотив не потоне, бо він прибрав із тендеру вугілля, а двері зашпарував клоччям та смолою, аби досередини ані краплі води не потрапило. Джим вважав Лукаса жахливо розумним: з таким другом не пропадеш.

Вони відчепили від берега трос, яким Емма була прикріплена до причалу. Вітер наповнив вітрило. Щогла тихо скрипнула, і незвичайний корабель відплив. Не було чутно жодних інших звуків, тільки вітер гув та маленькі хвилі плескалися біля носа Емми.

Лукас поклав руку Джимові на плече, і вони мовчки стали дивитися, як поступово віддалялася тиха, освітлена місяцем Усландія з будиночком пані Ваас, будинком пана Ермеля, маленькою спорудою залізничної станції та замком короля між двома гірськими верхівками. Джимові і Лукасові було трохи сумно. Але зовсім скоро обидва знов розвеселилися і засміялися.

Глава п'ята, у якій подорож океаном завершується і Джим бачить прозорі дерева

Під час подорожі не відбувалося нічого особливого. Погода, на щастя, весь час була гарна. Кілька днів поспіль друзів супроводжував косяк летючих риб, що часто-густо їх розважали.

1 2 3 4 5 6 7

Дивіться також: