За садом китайського імператора починався ліс, а в лісі жив соловей, який співав так добре, що навіть бідний рибалка забував про свою рибальську сітку, але потім знову брався за свою справу і не думав про солов'я до наступної ночі. Подорожуючі говорили, що соловей — краще, що є в імператора. Дізнавшись з книг про солов'я, імератор побажав ввечері слухати його і віддав наказ важливому першому міністру. Міністр опитав весь палац — ніхто не знав про такого птаха. Після загрози відлупцювати палицею по п'ятах, придворні заворушилися активніше, і, нарешті, маленька посудомийка, яка жила з хворою мамою біля самого моря, змогла показати солов'я. По дорозі до нього придворні приймали за солов'їну пісню то мукання корови, то квакання жаб, коли ж дівчинка вказала на маленьку сіру пташку, придворних не вразило його бідне вбрання, зате пісня привела в захват.
Коли соловей з великою помпою заспівав у палаці, в імператора на очах виступили сльози. Кращою нагороди соловей і не бажав. Пташка стала дуже популярною і оселилася в палаці, під наглядом слуг. Одного разу японський імператор надіслав у подарунок колезі золотого солов'я, всипаного дорогоцінними каменями, який вмів співати 1 пісню з репертуару живої птиці. Соловей відлетів, і іграшка була осипана почестями. Тільки бідні рибалки визнавали, що іграшка тільки схожа на живого солов'я.
Через рік золотий птах зламалася — стерлися зубці на коліщатках — і вийшов указ заводити його лише раз на рік. Через 5 років імператор смертельно захворів. Він бачив, як Смерть сидить на його грудях, а страшні пики навколо навперебій шепочуть: "А пам'ятаєш? ..." Іграшка мовчала на своїй шовковій подушці — нікому було завести її. Раптом з'явився соловей, який своєю піснею змусив смерть повернутися на кладовищі. У нагороду соловей попросив лише не розповідати іншим про те, що буде прилітати до імператора, а також не розбивати іграшку, яка вірно служила. Вранці придворні прийшли побачити померлого правителя — і знайшли його живим.