Джонатан Свіфт — Мандри Гуллівера (переказ скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 2 з 2

Але імператриця була страшенно обурена вчинком Гуллівера і обіцяла помститися.

Розділ VI

Про жителів Ліліпутії; їхня наука, закони та звичаї; система виховання дітей. Як жив автор у цій країні. Реабілітація в наших очах однієї вельможної дами

Слід сказати декілька слів про Ліліпутію та її мешканців. Середній зріст тубільців трохи менший, ніж шість дюймів, і йому точно відповідає величина як тварин, так і рослин. Бачать вони чудово, але тільки зблизька. Пишуть справа наліво та навскоси, через сторінку. Мертвих вони ховають, ставлячи головою вниз, бо дотримуються думки, що через одинадцять тисяч місяців мерці воскреснуть. А на той час земля повинна перекинутись низом догори. За злочини проти держави карають тут надзвичайно суворо, але якщо на суді доведено невинність обвинуваченого, то викажчика віддають на ганебну страту, а з його майна стягають пеню на користь невинного. Шахрайство вважають за тяжчий злочин, ніж крадіжку, і тому карають за нього смертю. А кожний, хто доведе, що протягом 73 місяців точно виконував усі закони країни, дістає право на певні пільги та титул снілпела, тобто законника, який не переходить до спадкоємців. Призначаючи кого-небудь на державну посаду, ліліпути більше уваги звертають на моральні якості, ніж на здібності. Невдячність вважається в Ліліпутії карним злочином, на думку ліліпутів, той, хто відплачує злом благодійникові, заслуговує смерті.

Ліліпути вважають, що батькам не можна довіряти виховання їхніх дітей, і через те в кожному місті є громадські виховні заклади, куди всі батьки, крім селян і робітників, повинні віддавати своїх дітей і де вони вирощуються та виховуються, доки їм мине 20 місяців. Селяни та робітники тримають дітей удома, бо їм доведеться тільки орати та обробляти землю, і їхнє виховання не має великої ваги для суспільства.

У цій країні Гуллівер пробув 9 місяців і 13 днів.

Розділ VII

Автор, діставши звістку про намір обвинуватити його в державній зраді, тікає до Блефуску. Як прийнято його там

Одного разу, коли Гуллівер збирався відвідати імператора Блефуску, до нього таємно прийшов поважний придворний, який скати, що велетня обвинувачують у державній зраді та інших злочинах, за які карають смертю, та показав звинувачувальний акт. Рада вирішила виколоти Гулліверу обоє очей, а згодом збиралися покарати його іще тяжче. Через три дні до нього мав прибути секретар зі звинувачувальним актом.

Маючи офіційний дозвіл його величності відвідати імператора Блефуску, Гуллівер написав секретареві листа, повідомляючи, що під'їжджає. Того ж дня він подався до флоту, конфіскував одне з суден, поклав у корабель свій одяг і, тягнучи його за собою, дістався до королівського порту Блефуску.

Розділ VIII

Авторові трапляється щаслива нагода покинути Блефуску, і після деяких труднощів він повертається цілий і неушкоджений на батьківщину

Через три дні по прибутті до Блефуску, Гуллівер помітив у морі щось і схоже на перевернутий човен. Він сказав імператорові, що цей човен послала йому доля, щоб дати змогу повернутися на батьківщину.

Через деякий час посланець із Ліліпутії прибув до Блефуску з копією звинувачувального акта. Імператор Блефуску по триденній нараді послав дуже чемну відповідь, де писав, що вислати Гуллівера звязаного не має змоги і що незабаром обидва монархи зможуть полегшено зітхнути, бо велетень вирушає у відкрите море.

24 вересня 1701 року о шостій годині ранку Гуллівер напнув вітрила. Невдовзі він побачив англійське судно. Там він зустрів свого давнього товариша і розповів йому про все, що сталося, але той не повірив, гадаючи, що пережиті злигодні потьмарили розум приятеля. Але коли Гуллівер дістав із кишені корів та овець, що їх узяв із собою усі його підозри розвіялись.

В Англії він заробив чималі гроші, показуючи свою худобу різним людям, а потім продав за шістсот фунтів.

Лише два місяці пробув він з дружиною та дітьми. Після цього сів на купецький корабель "Пригода" і вирушив у другу подорож.

Частина друга.

Подорож до Бробдінгнегу

У цій частині герой опиняється в країні велетнів. Тут герої ніби міняються місцями. Тепер Гуллівер стає "ліліпутом" для мешканців країни. І вони поводяться з ним так, як нещодавно він поводився з ліліпутами.

Гуллівер знову потрапляє до двору місцевого короля, стає його найулюбленішим співрозмовником. Найбільше зацікавила короля розповідь про батьківщину героя. Господар заявив, що, на його думку, ця історія — це "купа заколотів, вбивств, побиттів, революцій та вигнань, що є найгіршим результатом жадоби, партійності, лицемірства, віроломства, жорстокості, сказу, ненависті, заздрощів, злості та честолюбства".

Герой із симпатією ставиться до короля та велетнів, але, відчуваючи себе серед них "ліліпутом", ще й полоненим, рветься додому. Та, потрапивши до рідної землі, він знову не може довго всидіти на місці. Усе здається йому дуже маленьким.

Частина третя.

Подорож до Лапути, Бальнібарби, Лаггнегг, Глаббдобдриб та Японії

На літаючому острові Лапуті Гуллівер бачить багато абсурду. І найбільший — той страх, що панує в головах мешканців. Цей безпричинний страх заважає їм насолоджуватися життям і перетворює їхнє існування на жах.

Спускаючись униз, у місто Лагадо, герой бачить страшенне розорення та злидні. І поруч із цим — маленькі оазиси нормального життя, що колись було тут. Так жили на континенті до того часу, як деякі "прожектери" побували на острові і вирішили запровадити на батьківщині тамтешні порядки. Академія прожектерів викликає в Гуллівера почуття презирства та огиди до тих, хто намагається втілити у життя нереальні ідеї та займається псевдонауковими "дослідженнями". Втомившись від усього цього, він намагається повернутися до Англії. Але на його шляху трапляються острів Глаббдобдриб та королівство Лаггнегг, де він знайомиться з чаклунами, здатними викликати тіні померлих. Спілкуючись з цими привидами, Гуллівер дізнається, що багато чого, що написане у книжках, не відповідає дійсним подіям минулого.

Відвідавши Японію, яка на той час була зачинена для інших, Гуллівер повертається на батьківщину.

Частина четверта.

Подорож до країни гуігнгнмів

У наступній країні Гуллівер зустрічає розумних та доброзичливих коней — гуігнгнмів. Спочатку його приймають за йеху — людину-дикуна, яких кони тримають за рабів. Утім, вони визнають, що розум прибулого набагато вищий за розум йеху — тож утримують його скоріше як почесного полоненого, а не раба.

Врешті гуігнгнми виганяють Гуллівера, і він впадає у тяжку депресію. Він більше не може спілкуватися з людьми, у яких бачить огидливих йеху.

Коментар

"Мандри Гуллівера" — це твір, що знаходиться на межі жанрів. Роман-подорож із романтичним описом місць та подій перетинається тут з романом-памфлетом, в якому автор висміює найнікчемніші боки людської натури та політики держав того часу, передусім Англії. У "Мандрах Гуллівера" знаходить вихід неосяжна фантазія письменника. Втім, багато з того, що ми бачимо у цьому романі, є пророцьким. Тобто автор не лише показав пороки суспільства, в якому він жив, а й вказав напрямки, в яких таке суспільство буде просуватися далі.

У романі багато фантастичного. Але досить реальним є головний герой, у якому певною мірою втілилися риси самого автора. Свіфт ніби створив свій автопортрет, наділивши Гуллівера своїм способом мислення, своїми думками, уявленнями та мріями. Проте він додав до цього портрету трохи простодушності, яка і допомагає герою помічати в чужих країнах та інших людях найголовніше і найцікавіше.

1 2

Інші варіанти твору "Мандри Гуллівера" скорочено: