Раптом линув дощ, закохані побігли у будинок. У залі містер Рочестер зняв з Джейн шаль і заходився віджимати воду з її кіс. Саме тоді зі своєї кімнати вийшла місіс Фейрфакс. Спершу вони її не помітили. Містер Рочестер назвав Джейн "моя люба", поцілував її кілька разів. Джейн всміхнулася місіс Фейрфакс і побігла нагору.
Зранку маленька Адель прибігла сказати Джейн, що вночі у великий каштан в кінці саду вдарила блискавка й розколола його навпіл.
РОЗДІЛ XXIV
Джейн почувалася щасливою, а місіс Фейрфакс була спокійна й холодна. У класній кімнаті Джейн зустріла містера Рочестера. Він говорив, що скоро Джейн отримає спадкові коштовності господинь Торнфілда, а сьогодні хотів відвезти її до Мілкота, де вона вибере собі вбрання. Після весілля вони збиралися їхати у Францію, Італію. Джейн відмовилася від коштовностей і запитала, навіщо він хотів переконати її, що думає взяти шлюб з міс Інґрем. Містер Рочестер відповів, що упадав коло міс Інґрем, бо хотів, щоб Джейн так само до нестями закохалася в нього, як він у неї.
Коли містер Рочестер пояснив усе, що відбувається, місіс Фейрфакс, та була здивована. Вона сказала Джейн, що важко вгадати, що з цього вийде, ще й різниця в двадцять років. Жінка вважала Джейн надто молодою, тому хотіла застерегти і просила бути обережною.
Джейн, містер Рочестер і Адель вирушили до Мілкота. Там у найкращій крамниці Джейн вибрала сукні. Вони зайшли і до ювеліра. Після цього дівчина заявила, що не хоче бути англійською Селіною Варане, тому й надалі буде гувернанткою Аделі. Відтоді вона вела себе з містером Рочестером більш стримано, і страхи місіс Фейрфакс щодо Джейн зникли.
РОЗДІЛ XXV
Наступного дня мало відбутися весілля, до нього все було готове. Валізи Джейн були запаковані, бо завтра вона мала їхати з чоловіком до Лондона. У шафі висіла весільна сукня сріблисто перлового кольору й легенький серпанок. Але в серці дівчини загніздилася дивна й бентежна думка. Минулої ночі сталося таке, чого вона не могла збагнути. Містера Рочестера тої ночі не було вдома, і от уже другий день, як його не було. Його покликали справи до невеличкого маєтку за тридцять миль. Джейн пройшла в сад, щоб сховатися там від сильного вітру. Збігши вниз алеєю, вона побачила спалений блискавкою каштан. На небі виринув місяць. Джейн пішла в бібліотеку, присунула крісло до вогню, почала чекати містера Рочестера. О десятій вечора його досі не було, тоді Джейн побігла в поле і побачила, як містер Рочестер повертається додому.
Вони вирішили просидіти усі ніч перед весіллям разом. Містер Рочестер бачив, що Джейн тривожиться і попросив поділитися тим, що її гнітить. Тоді Джейн розповіла, що вчора ввечері разом з Софі подивилася на своє шлюбне вбрання, яке щойно принесли, а під ним у коробці знайшла розкішний серпанок – подарунок містера Рочестера. Ставало дедалі темніше, невдовзі Джейн пішла спати, та заснути не могла. Вона чула якесь моторошне голосіння. Коли заснула, їй снилося щось страшне, ніби Торнфілд-хол – сумна руїна, а вона не може з ним зустрітися. Джейн приснилося, що вона падає. Коли вона прокинулася, то побачила свічку, а шафа, де була сукня і серпанок відчинена. Дівчина подумала, що це Софі і спитала, що вона там робить. З-за дверцят шафи вийшла якась постать. Вона взяла свічку, підняла її догори й стала оглядати шлюбне вбрання. Джейн сіла в ліжку і побачила страшну постать. Жінка була висока й огрядна, з густими й довгими чорними косами, що спадали на спину. Вона взяла з вішалки серпанок, накинула собі на голову, повернулася до дзеркала, а згодом роздерла його навпіл, жбурнула на підлогу й потоптала ногами. Побачивши, що вже зайнялося на світ, вона взяла свічку й попрямувала до дверей. Коло ліжка Джейн страшидло спинилося, піднесло свічку до її обличчя. Джейн зомліла.
Почувши це все, містер Рочестер сказав, що нерви Джейн треба пильнувати. Він говорив, що це міг бути сон, але Джейн сказала, що зранку серпанок дійсно лежав роздертий на підлозі. Містер Рочестер здригнувся, затремтів і рвучко обійняв Джейн. Він сказав, що краще не думати, що могло статися. Чоловік обіцяв пояснити все, коли мине рік після їхнього шлюбу. Таке пояснення не вдовольнило Джейн, але вона удала, що цілком його приймає. Містер Рочестер попросив, щоб цієї ночі Джейн переночувала разом з Аделлю в дитячій кімнаті. Джейн лягла разом з дівчинкою, але так і не змогла заснути.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ XXVI
Зранку Софі одягнула Джейн у весільну сукню, до кіс пришпилила серпанок – простеньке наготоване Джейн мереживо. Містер Рочестер заявив, що Джейн гарна, як лілея. Церква знаходилася відразу біля маєтку. Містер Рочестер планував, що після шлюбу вони відразу покинуть Торнфілд. Для Джейн весілля видавалося дивним: ні дружбів, ні дружок, ні родичів – нікого. Самі тільки містер Рочестер і вона. Схопивши її руку, містер Рочестер поволік дівчину до церкви, де був лиш священник і служка. У церкву також зайшли двоє незнайомців. Коли священник спитав, чи хтось знає перешкоду, що не дозволяє нареченим взяти шлюб, один з незнайомців сказав, що існує перешкода. Містер Рочестер похитнувся, а потім сказав священнику правити далі. Священник не міг продовжувати, а незнайомець сказав, що містер Рочестер уже має дружину. Джейн подивилася на містера Рочестера, його обличчя нагадувало сіру статую.
Незнайомцем виявився адвокат Бріґс з Лондона. Він прочитав документ, де йшлося про те, що п'ятнадцять років тому Едвард Фейрфакс Рочестер взяв шлюб з Бертою-Антуанетою Мейсон, дочкою комерсанта Джонаса Мейсона. Документ був підписаний Річардом Мейсоном. Містер Рочестер сказав, що не можна довести, що його дружина жива. Інший незнайомець виявився самим Мейсоном. Містер Рочестер намірився вдарити Мейсона, але той встиг відскочити і сказав, що його сестра живе у Торнфілд-холі. Священник зізнався, що весь свій вік прожив у цих краях, і ніколи не чув про місіс Рочестер із Торнфілд-холу. Тоді містер Рочестер сказав, що певним чином жонатий і його так звана дружина й досі жива. Вона таємнича божевільна, яку тримають у Торнфілд-холі під трьома замками. Три покоління її родичів ставали божевільними. Про це він довідався вже після того, як одружився. Чоловік запросив присутніх відвідати пацієнтку місіс Пул.
Місіс Фейрфакс, Адель, Софі, Лі вийшли навстріч, щоб поздоровити містера Рочестера і Джейн. Господар прогнав їх і почав підійматися сходами, все ще тримаючи Джейн за руку і так само жестом запрошуючи чоловіків іти за ним на третій поверх. У таємній кімнаті без вікон усі побачили Ґрейс Пул, яка готувала їжу, а в найдальшому кутку кімнати сновигала туди-сюди якась істота. Вона бігала рачки, рикала й форкала, мов якась дивовижна дика тварина. Місіс Пул сказала, що пацієнтка трохи казиться, проте не дуже. Та в цей момент божевільна загавкала, схопила містера Рочестера за горло і вп'ялася зубами в щоку. Вони почали борюкатися. Врешті він схопив її за руки. Ґрейс Пул подала йому мотузок. "Оце й є моя дружина, — сказав він, — і це єдині шлюбні обійми, на які я маю право, єдина моя розрада в години дозвілля!" А потім сказав, поклавши руку на плече Джейн, що вона дівчина та дружина, про яку він мріяв.
Коли всі вийшли з кімнати, адвокат сказав Джейн, що на ній немає ніякої провини. Її дядько буде радий почути про це – якщо він іще живий, – коли містер Мейсон повернеться на Мадейру. Виявилося, що дядька Джейн знав містер Мейсон. Коли дядько отримав від Джейн листа з повідомленням про шлюб із містером Рочестером, якраз до нього нагодився містер Мейсон. Містер Ейр розповів про цю новину, а потім довідався, що містер Рочестер уже жонатий. Також адвокат сказав, що дядько дуже хворий, тому не міг негайно виїхати до Англії сам, щоб застерегти дівчину від пастки. Адвокат порадив Джейн залишатися в Англії доти, доки не надійдуть вісті від містера Ейра або про нього. Разом з Мейсоном адвокат пішов геть. Священник забарився, щоб сказати кілька докірливих чи повчальних слів містеру Рочестеру. Виконавши цей обов'язок, пішов і він. Джейн втекла до своєї кімнати і засунула двері.
РОЗДІЛ XXVII
Десь надвечір Джейн врешті звела голову і спитала себе, що ж робити. Вона розуміла, що треба негайно їхати з Торнфілда. Дівчина відчинила двері і мало не впала, бо голова все ще паморочилася. Але її підхопила дужа рука містера Рочестер, який сидів на стільці біля дверей її кімнати. Він сказав, що давно чекав тут. В його очах Джейн побачила глибоке каяття, в голосі чулася щира скорбота. Дівчина сказала, що дуже стомлена, він взяв її на руки і поніс униз сходами. Містер Рочестер приніс Джейн у бібліотеку, приніс їй поїсти. Коли він хотів поцілувати її, дівчина не дозволила. Вона сказала, що не має права на його обійми і поцілунки, бо довкола неї все змінилося, тож мусить змінитися і вона. Містер Рочестер просив Джейн залишити Торнфілд разом з ним, щоб розділити його самотність. Дівчина сказала, що досі кохає його, але для неї єдиний вихід – покинути його назавжди. Містер Рочестер просив її їхати з ним на південь Франції, де має будиночок. Джейн відповіла, що не стане його коханкою, бо його дружина жива. Тоді містер Рочестер вирішив усе пояснити дівчині. Він розповів, що його батько був зажерливий скнара і вирішив не ділити свого маєтку між синами. Тому все мало перейти до Роланда. Але батько не хотів, щоб його другий син став злидарем, і тому вирішив вигідно одружити його. Містер Мейсон, плантатор і комерсант із Вест-Індії, був його давній знайомий. Батько дізнався, що в містера Мейсона є син і дочка і що він дасть за дочкою тридцять тисяч фунтів. Коли Едвард скінчив коледж, його послали на Ямайку одружитися із уже висватаною дівчиною. Батько нічого не сказав йому про її гроші, а тільки те, що вона гордість і окраса Спаніштауна. Дівчина намагалася сподобатися Едварду, він уявив собі, що кохає її. Відбулося весілля, після якого він дізнався, що матір дівчини божевільна. У божевільні був і менший брат його дружини – цілковитий ідіот. Батько і Роланд знали про все це, але думали тільки про тридцять тисяч фунтів і були в змові проти Едварда.