Він наказав їй піти у вітальню і подивитися, як поводиться Мейсон. Дівчина пішла і, побачивши, що всі веселі, розповіла про це господарю. Містер Рочестер спитав Джейн, що б вона робила, якби всі гості прийшли і оплювали його. Дівчина відповіла, що все одно була б на його боці. Тоді він попросив, щоб Джейн пішла до Мейсона і тихо сказала, щоб той прийшов у бібліотеку. Джейн зробила, що він просив.
Пізньої пори, вже бувши в ліжку, Джейн чула, як гості розходяться по своїх покоях. Серед інших вона почула і голос містера Рочестера, який показував Мейсону його кімнату.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ XX
Вночі Джейн прокинулася і почула дикий, несамовитий, моторошний крик, який пролунав на третьому поверсі, якраз у неї над головою. Почулася відчайдушна боротьба. Хтось кричав: "Рятуйте!". Потім хтось прибіг, щось гупнуло долі, й запала тиша. У будинку всі вже попрокидалися, переполох був страшенний. Прибіг містер Рочестер і сказав, що одній служниці приверзлося казна-що уві сні, а вона жінка нервова і неврівноважена. Він змусив гостей розійтися по спальнях, а згодом постукав у двері Джейн. Чоловік попросив її взяти губку і нюхальну сіль і повів на третій поверх. Там в одній з кімнат, за гобеленом було видно двері, звідти чулися хрипкі уривчасті звуки, як собаче гарчання. Містер Рочестер зайшов туди, там його зустрів вибух сміху, потім перейшов у характерне для Ґрейс Пул моторошне хихотіння. Містер Рочестер зачинив двері, де сиділа Ґрейс Пул і підвів Джейн до ліжка, де лежав Мейсон. Його сорочка з одного боку й на рукаві була червона від крові. Рука й плече Мейсона були перев'язані. Містер Рочестер сказав Джейн, що мусить лишити її з Мейсоном. Вона повинна стирати кров, коли вона виступить, а коли Мейсону стане млосно, потрібно давати йому понюхати сіль і пити воду. Мейсону він сказав, що коли той озветься до Джейн, то це може коштувати йому життя.
Джейн мусила виконувати, що їй наказали, але вона дуже боялася жінки, яка сиділа за дверима. Проте за всю ніч Джейн лише тричі чула звуки по той бік дверей: обережні кроки, коротке хрипке собаче гарчання та протяжний людський стогін. Джейн розуміла, що та фурія напала на Мейсона. Нарешті прибув містер Рочестер, а з ним лікар Картер, по якого він їздив. Мейсон жалівся, що жінка пила кров з його руки і казала, що вип'є й з серця. Джейн виконала ще кілька доручень господаря: принесла чистий одяг, принесла якісь ліки з кімнати містера Рочестера, які підняли Мейсона на ноги.
Містер Рочестер і лікар вивели Мейсона надвір і посадили в карету. Картер поїхав з Мейсоном, якого мав доглядати до одужання. На прощання Мейсон просив, щоб "її" пильнували і ставилися якомога лагідніше, потім він затнувся й заплакав. Містер Рочестер відповів, що він так і робить.
Відправивши Мейсона, Джейн і містер Рочестер залишились у саду. Світало. Джейн призналася, що боялася жінки за дверима, але містер Рочестер сказав, що двері були замкнені, і що Ґрейс Пул житиме тут і далі. Потім він розповів, що колись був розбещеним, норовистим юнаком, який опинився в далекому чужому краю і вчинив непоправну помилку, а тепер її наслідки весь час переслідують його. Після довгих років він, з розбитим серцем і зів'ялою душею, зустрів одну світлу і хорошу людину і тепер хоче відродити себе і дожити вік так, як годиться безсмертній істоті. Містер Рочестер запитав Джейн, чи не думає вона, що коли він візьме шлюб з міс Інґрем, то вона цілком воскресить його. Потім він подякував Джейн за допомогу і спитав, чи посидить вона з ним у ніч перед весіллям, адже він не зможе заснути. Домовившись про це, вони розійшлись.
РОЗДІЛ XXI
Якось до Джейн прибув чоловік на ім'я Роберт Лівен. Він розповів, що був за візника в місіс Рід, коли Джейн ще жила в Ґейтсхеді. Від нього Джейн дізналася, що тиждень тому помер Джон, який останні три роки не мав ніякого стриму й помер страшною смертю. Джон марнував маєток і своє здоров'я серед найгіршого товариства, вліз у борги й попав до в'язниці. Мати двічі викупляла його, три тижні тому він приїхав до Ґейтсхеда і почав вимагати, щоб пані віддала йому все. Пані відмовила, її справи вже й так були кепські через його марнотратство. Тоді він поїхав і наклав на себе руки. Місіс Рід сильно захворіла і послала Роберта, щоб привіз Джейн.
Коли Джейн просила містера Рочестера, щоб відпустив її до тітки, він просив повертатися якнайшвидше. Він говорив, що після одруження віддасть Адель до школи, а для Джейн сам знайде нове місце.
Наступного ранку Джейн виїхала. Першого травня вона прибула до Ґейтсхеда. У Бесі уже було троє дітей. Вона розповіла, що міс Рід після обіду завжди лежить непритомна і приходить до пам'яті тільки годині о шостій-сьомій. У маленькій їдальні Джейн зустрілася з Елізою і Джорджіаною. Перша була дуже висока, дуже худа, з блідим, понурим лицем. Джорджіана була гарна, квітуча й пишна, з правильними приємними рисами, з блакитними очима й золотавими кучерями.
Сівши між двома кузинами, Джейн дивувалася, як легко було їй на душі, дарма що Еліза відверто гордувала нею, а Джорджіана не стільки глузувала, як удавала уважну. Пізніше Бесі повела Джейн до місіс Рід. Дівчина назвала стару тіткою, хоч коли заприсяглася, що ніколи цього не зробить. Тітка була така сама холодна до Джейн і сказала, що лишає її тут, поки не переговорить про дещо. Місіс Рід почала щось згадувати, говорила, що завжди не любила матір Джейн, бо вона була єдина сестра її чоловіка. Містер Рід плакав за померлою сестрою, а забравши Джейн до себе, жалів і завжди бавив її, ніби власну дитину.
Минуло десь більше десяти днів, поки дійшлося до нової розмови. Бо місіс Рід то марила, то перебувала в летаргічному стані, і лікар заборонив її хвилювати. Тим часом Джейн намагалася жити в злагоді з Елізою та Джорджіаною. Спершу вони були дуже холодні. Згодом Джорджіану зацікавили малюнки Джейн, серед яких був портрет містера Рочестера, який Джейн намалювала вже тут. Згодом Джейн і Джорджіана уже щиро розмовляли. Остання весь час розповідала про зиму, яку вона провела в Лондоні два роки тому, там вона всіх зачарувала. Її аж ніяк не бентежила ні хвороба її матері, ні смерть брата, ні загроза скрути. Коло хворої матері вона бувала щодня не більше п'яти хвилин. Еліза й далі говорила мало, була постійно заклопотана. Вона багато молилася, працювала на городі, записувала прибутки та видатки. Еліза власні заощадження зберегла, і, коли мати помре, хотіла знайти собі затишний притулок, де можна сховатися від легковажного світу.
Одного дня після обіду тітка нарешті впізнала Джейн і наказала витягти лита з її комода. Джейн прочитала листа. Писав її дядько Джон Ейр, брат її мами. Він просив міс Рід дати адресу Джейн Ейр, бо хотів запросити її до себе на Мадейру. Дядько був нежонатий і бездітний і хотів удочерити Джейн та відписати все своє майно. Листа було написано три роки тому. Тітка сказала, що відписала, ніби Джейн померла у Ловуді від тифу. Джейн сказала тітці, що все їй прощає. Опівночі тітка вмерла.
РОЗДІЛ XXII
Минув місяць, перше ніж Джейн розпрощалася з Ґейтсхедом. Вона хотіла поїхати відразу після похорону, та Джорджіана вмовила її побути, поки вона не поїде до Лондона, куди її нарешті запросив дядько. Коли Джорджіана поїхала, Еліза попросила Джейн побути ще тиждень. Згодом Еліза виїхала до Європи, оселилася в монастирі і постриглася в черниці. Забігаючи наперед, треба сказати, що Джорджіана зробила вигідну партію, узявши шлюб з багатим, щоправда підтоптаним джентльменом, а Еліза постриглася в черниці і стала настоятелькою монастиря, де на початку була послушницею.
Джейн поверталася в Торнфілд і думала про те, що її чекає. Місіс Фейрфакс писала їй в Ґейтсхед, що гості роз'їхалися, а містер Рочестер ще три тижні тому поїхав до Лондона і мав скоро бути дома. Вона припускала, що він їздив готуватися до весілля.
Коли до Торнфілда лишалася коротка дорога, Джейн вирішила йти пішки. Дорога тяглася через лани. На перелазі вона побачила містера Рочестера, який щось писав. Джейн була рада побачити його, вона зізналася, що вдячна за його велику добрість, що її дім там, де він. Два тижні після повернення Джейн до Торнфілд-холу панував відносний спокій. Ніхто не згадував про весілля господаря. Вечорами Джейн і Адель бували в містера Рочестера. Він ніколи не кликав Джейн так часто до себе, ніколи не був лагідніший з нею, як ці два тижні.
РОЗДІЛ XXIII
Якось теплого літнього вечора Джейн вийшла в сад. Дівчина сіла біля височенного каштана, круг якого була лавочка. Вона відчула запах сигари і вирішила втекти від містера Рочестера. Дівчина сховалася в оповитому плющем закутку, але й там він її знайшов. Раптом містер Рочестер сказав, що Джейн мусить покинути Торнфілд і знайти нову посаду. Він говорив, що за місяць одружиться, а через майбутню тещу напитав для Джейн роботу: виховувати п'ятьох дочок місіс Діонайсіус О'Гол з Бітернат-Лоджа, Конот, Ірландія. Джейн була вражена, бо це було дуже далеко. З її очей бризнули сльози. Вони сіли під каштан, містер Рочестер сказав, що має до неї якесь дивне почуття. Неначе десь з-під його лівого ребра тягнеться нитка і її на міць зв'язано з такою самою ниткою, що тягнеться з певного місця її серця. Він боявся, що ця нитка урветься, а його серце обкипить кров'ю. Джейн плакала і говорила, що не хоче покидати Торнфілд, що їй страшно і гірко, бо вона ніколи не побачить його. "А навіщо вам їхати?" – запитав він раптом і додав, що не має нареченої. Джейн спитала, чи думає він, що вона тут залишиться, щоб стати для нього ніким. Джейн говорила, що вона бідна, непоказна, проста й маленька, але має душу і серце, і якби Бог дарував їй хоч трохи краси й велике багатство, йому важко було б покинути її, так само, як оце зараз їй важко покидати його. Містер Рочестер обійняв її і поцілував, а потім запропонував свою руку і серце. Він називав її нареченою, розповів, що не любить міс Інґрем, які потрібне лише багатство.
Джейн не могла повірити словам містера Рочестера. Зрештою, вона побачила, що він не жартує, і дала згоду стати його дружиною. Раз у раз він питав, чи Джейн щаслива, потім він бубонів, що цим спокутує все, бо кому, як не йому, боронити, плекати й берегти її.