Містер Рочестер звільним Селіну від свого заступництва, не зважив на її зойки, сльози, благання, присягання та істеричні напади і призначив віконтові побачення в Булонському лісі. Наступного ранку містер Рочестер вистрелив віконту в руку. Та, як на лихо, з півроку перед тим Варане народила Адель, яку називала донькою містера Рочестера. В рисах дівчинки містер Рочестер не знаходив докази батьківства. Мати кинула дитину напризволяще й гайнула до Італії, тому містер Рочестер мусив забрати дівчинку в Англію.
Дружба з містером Рочестером подобалася Джейн, щоправда, часом він знов ставав холодний і гордовитий, та дівчина на це не зважала: така була його вдача. Джейн вважала його чудовою людиною, лиш трохи зіпсованою й зневіреною. У Торнфілді він пробув аж два місяці.
Якось вночі Джейн зачула тихе бурмотіння, якесь дивне й зловісне. Воно пролунало ніби десь над нею. Далеко внизу в холі годинник вибив другу годину. І саме тоді хтось торкнувся її дверей. Дівчина запитала: "Хто там?", але ніхто не одізвався. Вона так і не заснула, а згодом почула диявольський сміх – неголосний, здавлений, низький. Хтось захрипів і застогнав, а потім пішов коридором у напрямку сходів, що вели на третій поверх. Джейн боялася і вирішила піти до місіс Фейрфакс. У коридорі вона побачила засвічену свічку, відчула сильний запах горілого. Дівчина кинулася в кімнату господаря і побачила, що довкола його ліжка горить, а він міцно спить. Джейн погасила вогонь водою з глека і розбудила містера Рочестера. Дівчина коротко розповіла йому про все, що чула й бачила. Він сказав, що нікого не треба кликати, а потім пішов на третій поверх, покинувши Джейн у своїй кімнаті. Згодом містер Рочестер наказав Джейн нікому не розповідати про цю пригоду і подякував, що вона врятувала йому життя. Перед тим як розійтись, містер Рочестер взяв Джейн за руки, дивно подивився, щось хотів сказати, але слова тремтіли на його вустах. "На добраніч, люба моя рятівнице!" – сказав він, голос його був сповнений дивної сили, а погляд пломенів дивним вогнем. Дівчина не могла забрати свої руки з його, але сказала, що чує кроки місіс Фейрфакс. Лише тоді він відпустив дівчину.
РОЗДІЛ XVI
Зранку Джон, місіс Фейрфакс, Лі і куховарка обговорювали нічну пригоду. В кімнаті господаря навели лад, допомагала й Ґрейс Пул, яку Джейн підозрювала у цьому злочині. Джейн дивувалася, що ця жінка не зблідла, не почервоніла, нічим не виказала своєї провини чи страху, що її викриють. Ґрейс Пул сказала, що хазяїн читав звечора в постелі та й заснув, не загасивши свічки, а завіси загорілися. На щастя, він прокинувся ще до того, як зайнялися простирадла та дерево, і загасив вогонь водою. Джейн сказала, що ясно чула сміх, та ще й дивний, але Ґрейс Пул вважала, що то був сон. Відтоді Джейн прагнула з'ясувати собі становище цієї жінки в Торнфілді.
Ввечері того ж дня Джейн прийшла до місіс Фейрфакс пити чай і дізналася, що містер Рочестер ще зранку вирушив до Ліза, в маєток містера Ештона за десять миль. Там він пробуде деякий час. Економка надіялася, що там будуть панночки Бланш і Мері Інґрем. Колись місіс Фейрфакс бачила Бланш, справжню красуню, яка співала дует із містером Рочестером, а він називав її обдарованою піаністкою. Джейн розчарувалася, бо досі плекала марні надії щодо містера Рочестера. Тепер Джейн розуміла, що вона бідна, негарна, безрідна, тому не може подобатися містеру Рочестеру.
РОЗДІЛ XVII
Через два тижні місіс Фейрфакс одержала листа від містера Рочестера. Він писав, що скоро привезе багато гостей, потрібно було приготувати всі кращі спальні та як слід прибрати бібліотеку й вітальню.
У Торнфілді почалася підготовка: мили й натирали підлоги, вибивали килими, знімали, протирали картини, дзеркала й люстри, палили у спальнях каміни й просушували перед ними перини та ковдри. На цей час Адель була звільнена від уроків, а Джейн весь час допомагала місіс Фейрфакс та куховарці. Гості мали приїхати у четвер. Грейс Пул раз на день сходила на кухню, обідала, викурювала невеличку люлечку і з кухлем портеру в руках ішла назад. Тільки одну годину з двадцяти чотирьох бувала вона внизу із слугами, а решту часу сиділа й шила нагорі. Якось Джейн почула розмову між Лі та однією із жінок-поденниць про те, що Ґрейс Пул отримує дуже високу платню за якусь таємничу роботу.
Нарешті прибули гості. Джейн була вражена елегантністю жінок-гостей. Наступного дня гості подалися оглядати околиці Торнфілда. Міс Інґрем була єдиною дамою, що їхала верхи, а містер Рочестер гарцював поруч неї. Ввечері Джейн і Адель опинилися у вітальні і змогли побачити вісім дам у пишних сукнях: місіс Ештон і дві її дочки Емі і Луїза, леді Лін, місіс Дент, вдова лорда Інґрема та її дочки – Бланш і Мері. Останні три були втіленням жіночої величі. Вдова мала років понад сорок; її стан був іще стрункий, а манери й вираз обличчя виказували нестерпну зарозумілість і зневагу до всього. Постаті Бланш могла б позаздрити й богиня Діана. Вона була точнісінько така, як її описала місіс Фейрфакс. Бланш сіла за рояль і блискуче заграла, а потім заспівала, і то чудово. Чоловіки, як і дами, були дуже показні: Генрі й Фредерік Лін – дуже ґалантні чепуруни, полковник Дент – з гарною поставою справжнього військового. Містер Ештон, окружний суддя, був дуже поважний. Лорд Інґрем, як і його сестри, був високий і гарний, хоч, як і Мері, млявий та апатичний на вигляд. Коли зайшов містер Рочестер, Джейн і не сподівалась, щоб він підійшов і забалакав до неї. Згодом містер Рочестер співав, а міс Інґрем грала на роялі. Джейн була вражена красою голосу свого господаря. Коли він перестав співати, дівчина вийшла у хол. Там містер Рочестер наздогнав її і спитав, чому у вітальні вона навіть не підійшла до нього. Джейн сказала, що не хотіла турбувати його. Він помітив, що дівчина засмучена, а потім попросив, щоб вона кожного вечора приходила до вітальні, поки в домі гості. "На добраніч, моя…" – він затнувся, прикусив язика і пішов.
РОЗДІЛ XVIII
Веселим і метушливим став тепер Торнфілд-хол. У парадних покоях бувало тихо тільки тоді, коли гості виходили у сад. Одного вечора товариство грало в шаради. Слуги порозсували в їдальні столи, попереставляли свічки. Із шаф на третьому поверсі покоївки почали оберемками носити одяг. Гості поділилися на дві групи. Містер Рочестер вибрав у свою групу міс Інґрем, обох міс Ештон і місіс Дент. Вони сховалися за завісою. Інші, на чолі з полковником Дентом, посідали на стільцях перед аркою. Містер Ештон хотів запросити Джейн до свого гуртка, та леді Інґрем заперечила, говорячи, що дівчина занадто тупа для такої гри.
Незабаром група містера Рочестера розіграла німу сценку, у якій всі пізнали церемонію шлюбу. У другій сценці група показала Елеазара і Ревеку, а в третій – тюрму Брайдуел. Потім настала черга групи полковника Денте. Тепер Джейн не слідкувала за грою, а дивилася на містера Рочестера і міс Інґрем, яка весь час була поруч, схиляла до нього голову, щось шепотіла. Джейн розуміла, що він має намір одружитися з цією дамою. Джейн не ревнувала. Вона бачила, що міс Інґрем була справді дуже показна, однак їй бракувало природності: була вона й гарна, й освіту здобула блискучу, та розум мала убогий, а серце – черстве. Дуже вже часто вона виказувала це своєю зневагою й відразою до маленької Аделі.
Якось до містера Рочестера приїхав дивний чоловік. Його вимова була не такою вже чужоземною, але й не зовсім англійською. Обличчя його вражало жовтим кольором, та загалом він був гарний чоловік, хоч в обличчі було щось неприємне. Містера Рочестера, якого саме не було вдома, гість називав своїм давнім приятелем. Новоприбулого звали містер Мейсон, він приїхав до Англії з Вест-Індії, де колись заприятелював з містером Рочестером. Поки гості спілкувалися з Мейсоном, лакей повідомив, що до будинку прибула стара ворожка. Вона переказала через лакея, що ворожитиме тільки дамам і то по одній. Першою пішла міс Інґрем, хоч леді Інґрем просила дочку не йти. Бланш вернулася від ворожки не надто щасливою і говорила, що ту стару каргу слід закинути до буцегарні. Джейн помітила, що на обличчі Бланш проступало невдоволення й гірке розчарування. Наступними пішли Мері Інґрем, Емі та Луїза Ештон, які заявили, що не підуть поодинці. Дівчата вийшли від ворожки веселі, переконували гостей, що та знає про них все. Лакей попросив Джейн теж піти до ворожки, бо та говорила, що в кімнаті є ще одна незаміжня леді, яка не була в неї.
РОЗДІЛ XIX
Джейн зайшла у бібліотеку, де циганка сиділа перед каміном. Свічка була погашена. Циганка схилилася до вогню і читала молитовник. На ній був капелюх і плащ. Джейн заявила, що ворожбитам не вірить. Циганка сказала, що Джейн холодно, що вона слаба й дурненька, бо самотня, і нема кому зігріти їй серце. Стара говорила, що Джейн не хоче поманити свого щастя, не хоче й кроку ступити назустріч тому, хто її жде. Циганка, яка була в затінку, наказала Джейн вклякти на коліна і показати своє обличчя. Дівчина виконала наказ. Стара сказала, що у Джейн є якась таємна надія, яка додає їй духу. Джейн зізналася, що хоче відкрити колись школу, найнявши для цього невеликий будинок. Потім циганка почала розпитувати Джейн про господаря будинку, який одружиться з Бланш і вони будуть напрочуд щасливою парою. Джейн сказала, що хоче знати про свою долю, а не про свого господаря. Циганка знову сказала, що все залежить від Джейн, треба лише простягти руку і взяти. Вона знову наказала стати навколішки. Стара почала говорити про очі і вуста дівчини, потім почала наче марити, а в кінці сказала: "Встаньте, міс Ейр, ідіть. Комедії кінець.". Голос старої жінки змінився, її мова, жести – все раптом здалося Джейн знайомим. Циганка ще нижче насунула капелюх, затулила пов'язкою обличчя і на мигах наказала Джейн вийти. Вогонь освітив її витягнену руку. Джейн впізнала перстень містера Рочестера. То був він. Дівчина сказала, що у дам він мав успіх, а в неї, мабуть, хотів щось випитати, або, навпаки, змусити в щось повірити. Дівчина боялася, що наговорила дурниць, але він сказав, що вона була дуже коректна, обачна і розважна. Коли Джейн сказала, що прибув Мейсон, містер Рочестер пополотнів і налякався.