Згодом до нього дійшла звістка, що в будинку в Солентсі сталося самогубство. Він зненацька пригадав, що якось бачив у дружини збірку віршів, чув уривки розмов хазяйки про Трева, коли вони жили в неї. І його осяйнув здогад: "Он воно що! Атож, це він! І як вона в дідька знюхалася з ним? Що за невдячні створіння ці жінки!" Але невдовзі він відігнав непотрібні думки й поринув у свої щоденні клопоти.
Еллу охопило непереборне бажання побачити могилу. Вона залишила записку, що, мовляв, після полудня та ввечері її не буде, а повернеться наступного ранку. Марчмілл усе зрозумів і поїхав на вокзал, де взяв квиток до Солентсі. На цвинтарі брама вже була зачинена, але сторож впустив його, застерігши, проте, що всередині нікого немає. Там, де були свіжі могили, чоловік помітив закляклу постать Елли. Він сказав дружині, що все це безглуздо, що він не ревнує до цього нещасного, все це смішно, бо вона заміжня жінка, мати трьох дітей і з четвертим при надії. Він узяв її під руку й повів з цвинтаря. Потім завів її в маленьку убогу кав'ярню біля станції, звідки обоє рано-вранці виїхали, майже не розмовляючи.
Минали місяці. Якось Елла зізналася чоловіку, що має передчуття, що не витримає пологів і помре. І навіть раділа б цьому, якби не Неллі, Франк і Тайні. І справді, шістьма тижнями пізніше, у травні, вона лежала в своїй кімнаті безживна й безкровна. Немовля, за чиє непотрібне життя вона поволі платила своїм власним, було нівроку повненьке й здорове. Перед смертю Елла розповіла про те, що відбулося в Солентсі. Говорила, що з нею коїлося щось жахливе: вона вважала, що чоловік поганий, що гребує нею, що не досягав її духовного рівня. Хотіла мати собі довершеного шанувальника, когось більше, ніж просто коханця. Через кілька годин жінка померла від гострої судинної недостатності. Вільям Марчмілл не виявляв найменшого бажання силувати дружину признатися в усьому, оскільки те стосувалося людини, яка померла і яка вже не могла завдавати йому прикрощів.
Та через два роки після її смерті сталося так, що, гортаючи деякі старі папери, що їх він хотів позбутися, перш ніж ввести у дім нову дружину, його погляд зненацька зупинився на пасмі волосся, що лежало в конверті разом з фотографією померлого поета, датованою на звороті останнім роком життя його першої дружини. Саме тим роком, коли вони відпочивали в Солентсі.
Марчмілл гукнув малюка, через якого померла мати, і почав прикладати те пасмо до дитячої голівки, а фотографію поклав за малюком на стіл, щоб безперешкодно порівняти обох. Чоловік вважав, що схожість була разюча. Мрійливий і неповторний вираз поетового обличчя наче передався дитині. Та й волосся нічим не відрізнялося. Чоловік пробурмотів, що Елла таки зрадила тоді з отим бахурем. Назвавши свою дитину нікчемним виродком, чоловік прогнав хлопчика геть.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу