Як свідчать джерела, ще за часів Київської Русі існували народні співці, які виконували твори на історичну тему. Пізніше цю місію нести героїчну історію в народ взяли на себе кобзарі. Микола Гоголь вважав їх за охоронців бойової слави України. Він же вперше ввів в український фольклор назву "історичні пісні".
На тлі боротьби українського народу з турками, татарами, польською шляхтою з'явився новий народнопісенний шар — думи, історичні, ліричні пісні та балади. Почесне місце в цьому жанровому розмаїтті належить історичній пісні. Бо саме історичні пісні рспівують достовірні події, конкретних героїв. Це особливий музично-поетичний літопис історії українського народу. Перші історичні пісні розповідають про життя народу і його опір за часів монголо-татарського поневолення:
Зажурилась Україна,
Що нігде прожити:
Гей, витоптала орда кіньми
Маленькії діти.
Скільки горя і смутку у цих піснях! У їхніх текстах вдало використано епітети і порівняння для відтворення настрою людей:
Ох і жнуть женці, розжинаються,
На чорную хмару озираються.
Ой то ж не хмара, то орда іде...
З початку XVI століття зароджується козацтво. Кілька десятиліть потому формується Запорізька Січ. Розпочинається нова героїчна доба нові постаті стали героями історичних пісень. Пішли Україною кобзарі, прославляючи козацьких ватажків Дмитра Вишневецького, Богдана Микошинського, Самійла Кішку та інших. Величавий могутній характер має пісня "Ой п'є Байда", присвячена запорізькому лицареві Дмитрові Вишневецькому-Байді. Упродовж багатьох років Байда водив козаків у героїчні походи. Його боялися вороги. Він визволяв з полону своїх побратимів. Коли сам потрапив у полон, став зразком мужності, незламності і непідкупності. Турецький султан запропонував відважному отаманові сватати його дочку і царювати, на що Вишневенький розсміявся йому в обличчя:
Твоя дочка — поганая,
Вся турецька віра —
Віра проклятая.
Султан зрозумів, що хороброго лицаря не підкупити, і велів своїм слугам:
Візьміть Байду, ізв'яжіте
Та за ребро гаком,
Гаком зачепіте!
Героями історичних пісень стають інші воїни козацтва, які, за влучним висловом М. Стельмаха, шаблею, списом і серцем боронили рідну землю. Це і Дорошенко, і Богдан Хмельницький, і Іван Богун, і Кривоніс, і Сагайдачний, і Морозенко, і Нечай. Період кінця XVI — початку XVII століття виявився тяжким для України. Польська шляхта вогнем і мечем прагнула підкорити волелюбний український народ. Тож нові пісні мали піднести і загартувати дух козаків і повести на боротьбу з ворогом. В історичній пісні "Чи не той то хміль" оспівується перша перемога Богдана Хмельницького над поляками 1648 року в урочищі Жовті Води. Пісня прославляє гетьмана як мужнього воїна, патріота і мудрого політика. Заради великої справи, заради перемоги над шляхтою він готовий іти на компроміс — запросити в союзники кримську орду:
А я ляхів не боюся
І гадки не маю —
За собою великую
Потугу я знаю.
Іще й орду татарськую
За собою веду, —
А все того, вражі ляхи,
На вашу біду.
Улюблених героїв українського народу можна вивчати, опираючись на тексти історичних пісень. Ось журлива пісня "За Сибіром сонце сходить" присвячена Устимові Кармелюку. Це легендарний ватажок повсталого селянства, кріпак, який підняв селян на боротьбу проти панів-гнобителів на початку XIX століття. Він чотири рази тікав із сибірської каторги і знову продовжував боротьбу. Під його керівництвом боролися проти панів близько двадцяти тисяч повсталих селян. Пісня зворушує ліричністю, має романсовий характер. Журливі ноти навіяні особистою трагічною долею Кармелюка.
Початок XX сторіччя теж збагатив історичну пісню. Під час національно-визвольних змагань 1917—1921 років з'явилися нові пісні про боротьбу українського народу за волю і незалежність, про створення Української Народної Республіки:
Єднаймось, брати-українці,
Не час на роздори, не час,
Бо нам ще Великдень настане,
І доля всміхнеться до нас.
Історична пісня — це душа народу, це наша історія. А подвиги героїв, зображені у піснях, виховують у наших серцях мужність і бажання бути гідними подвигів синів України.