Остап Вишня — Письменники (аналіз твору)

Мотиви: "принесіть… не таке… а отаке…" ― бути наполегливим, щоб стати письменником; "Платформа переважно тепер радянська. Навіть не переважно, а виключно радянська"; "Дивишся ― людина як людина… Сяде писати ― талант…"; "Гонорар… Хороша штука, що й казать…".

Головні герої та їх образи: 

Головний герой є узагальненим образом радянського письменника, тобто не конкретною особою, а типажем, який постійно пише без упину, пристосовується до обставин і носить рукописи від однієї редакції до іншої, доки не стає "кваліфікованим". Спочатку він постає як письменник-початківець — уособлення сліпої, майже графоманської наполегливості, для якого головною рисою є невтомна продуктивність ("і ось… і ось… і ось…"), а не справжній талант, і який потрапляє до друку не завдяки якості текстів, а через потреби видавничої системи. Згодом він перетворюється на "кваліфікованого письменника" — кінцевий продукт цієї системи, що за короткий час опановує не творчі навички, а ідеологічний жаргон ("форма" і "зміст") та вміння зверхньо критикувати визнані авторитети, зокрема Павла Тичину.

Редактор — постійно зайнятий і виснажений прагматик, який діє під тиском виробничих обставин і вимог друкарні, де "на ‘корпус'… робітники стоять…". Він іронічно відхиляє матеріал, натякаючи, що "це не те", хоча сам не завжди розуміє, яким має бути правильний варіант, і керується радше не естетичними критеріями, а необхідністю виконати роботу. У результаті він мимоволі стає своєрідним "хрещеним батьком" потенційно слабкого автора.

Гуморист — це чітко окреслений образ із виразною автоіронією. У цьому типі Остап Вишня осмислює власну творчу долю та особливості жанру, який зобов'язує залишатися дотепним за будь-яких умов, навіть тоді, коли "болять зуби".    

Художні засоби виразності:

• Алюзії (згадки реальних літературних організацій ("Гарт", "Плуг"), письменників (Павло Тичина, Яків Савченко, Ґео Шкурупій) та політичних діячів (Лев Троцький)); гротеск ― поєднання логічно непоєднуваних елементів, доведення ситуації до абсурду, як-от аналіз вірша Ґео Шкурупія;
• комічна псевдонауковість: імітація наукового підходу через класифікації та визначення ("Довжиною рядка… поділяються", "Незрозумілістю… поділяються").