Ліна Костенко — По сей день Посейдон посідає свій трон... (аналіз, паспорт твору)

Літературний рід: Лірика.

Жанр: Ліричний вірш.

Напрям, течія: Постмодернізм.

Вид лірики: Філософська з елементами пейзажної.

Віршовий розмір: Чотиристопний анапест; в рядку повних чотири стопи, закономірність – два ненаголошені склади чергуються наголошеним (UU_):

По  сей  дéнь  По сей дóн  по сі дá є  свій  трóн.

У   пра вú ці  три мá є  три зý ба.

В  го лу бíй  о діс сé ї   ре лíк то вих   крóн

при ча ї́ лась   і   звá ба,  і  згý ба.

Римування: Перехресне (АБАБ).

Рими точні: трон – крон, тризуба – згуба, Амур – ґламур, мужні – мушлі, Парнас – погас, Юнона – Посейдона, Харибд – риф, невзуту – мазуту.

Строфа: Вірш складається з чотирьох строф по чотири рядки в кожній.

Вид строфи: Чотиривірш (катрен).

Провідний мотив, мотиви:

•     Єдність людини зі світом рукотворної краси (античним мистецтвом) та гармонією природою.
•   Протиставлення прекрасного морського світу й античної естетики руйнівним силам техногенного прогресу.
•   Питання відповідальності людини та згубного впливу сучасної цивілізації на довкілля.
•    Пошуки справжнього щастя.

Тема: Ностальгійне прагнення до ідеалізованого, міфологізованого моря й античної краси.

 Ідея: Утвердження думки про те, що важливо берегти природу та культурну спадщину як основу духовного розвитку людства; протистояти дрібному й бачити величне.

 Основна думка: "Просто хочеться моря …Поки танкер якийсь не наскочить на риф й не розіллє муари мазуту".

Художньо-стильові особливості:

•     Характерні риси неокласицизму: звертання до античної міфології, романтика моря, візуальна насиченість, колажність образів.
•     Вирізняється філософськими мотивами: роздумами про природу, людське буття та цивілізаційний розвиток.
•    Контраст високого стилю з побутовими й технічними деталями додає дрібку іронічності.
•      Наявність внутрішньої рими ("Пегас, як фугас, пролетів і погас"), що посилює мелодійність.

Художні засоби, стилістичні фігури:

•   Епітети: "голуба одіссея", "реліктові крони", "мужні мужчини", "антична ґламур" "величавий Парнас".
•      Метафори: "в голубій одіссеї реліктових крон…"; "Поки танкер наскочить на риф й розіллє муари мазуту (іронія)" ― знищення природної краси.
•       Уособлення: "причаїлась і зваба, і згуба", "І виходить із піни антична ґламур", "Понад хмари стоїть величавий Парнас".
•      Алюзії: вірш рясніє образами з міфології (Посейдон, Фавн, Амур, Юнона, Пегас, Скілла, Харибда), що створюють інтелектуальний та культурний підтекст.
•      Літота: "виливаючи море із мушлі".
•     Парцеляція: "Просто хочеться моря. Ні Скілл, ні Харибд. І богиню із піни, невзуту" ― синтаксичний поділ фрази уповільнює ритм, наголошуючи на виваженості та свідомості вибору ліричної героїні.
•      Оксюморон: "антична ґламур" ― поєднання високого, сакрального поняття з лексикону сучасної масової культури, що означає поверховий блиск. сучасна свідомість, уражена вірусом споживацтва, вульгаризує та десакралізує найвищі ідеали,
•       Порівняння: "І Пегас, як фугас, пролетів і погас" ― підкреслює вибухову, але й небезпечну силу натхнення.
•       Контраст: людина – природа, гармонія – хаос, мить – вічність.
•       Інверсія: "причаїлась і зваба", "виходить із піни ґламур", "стоїть величавий Парнас"; "лютує Юнона" ― натяк на внутрішні конфлікти навіть у цьому ідеальному світі.
•       Алітерація: [с], [п] ("По сей день Посейдон посідає свій трон", "І Пегас, як фугас, пролетів і погас") та асонанс [о], [а], [і], [и].

Образи та символічні образи:

•    Лірична героїня — споглядачка, мрійниця, що тонко відчуває принади античного ідеалу, але водночас чітко усвідомлює його надзвичайну крихкість перед загрозами сучасності. Вона понад усе хоче оминути будь-які небезпеки й просто насолоджуватися красою моря.
•       Море є символом первісної чистоти, свободи, спокою та вічності.
•       Посейдон — могутній давньогрецькій бог морів, володар світових вод; символ вічної, але зневаженої людиною стихії моря. Тризуб Посейдона є не лише атрибутом влади, а й алюзією на український герб, що додає національного виміру.
•     Фавн — бог лісів і полів, покровитель пастухів та отар у давньоримській міфології.
•     Амур у давньоримській міфології бог кохання та пристрасті; символізує чуттєвість та романтизм.
•      Парнас (за уявленням давніх греків) — син Посейдона і німфи Клеодори; його ім'ям назвали гору-домівку Аполлона та муз. Олімп — найвища гора, домівка головних богів на чолі з Зевсом.