Літературний рід: Лірика.
Жанр: Ліричний вірш.
Напрям, течія: Модернізм, символізм, експресіонізм.
Рік написання: 1970.
Вид лірики: Пейзажно-філософська з елементами особистої.
Віршовий розмір: Чотиристопний ямб з пірихієм (UU); у рядку повних чотири стопи, закономірність – ненаголошений склад чергується наголошеним (U_):
Чо мý, ска зá ти, й сáм не знáю,
Жи вé у сé рці стíль ки лíт
О тá сте жú на в нá шім крá ю
О днúм о днá бі ля во рíт.
Римування: Перехресне (АБАБ).
Рими точні: знаю – краї, літ – воріт, виднокрузі – лузі, обніма – нема, повертає – краю, цвіт – воріт, перемита – літа, даль – жаль.
Строфа: Вірш складається з чотирьох строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: Чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
- Людина й маленька батьківщина.
- Кожна людина має пам'ятати про своє коріння, адже це те, що буде з людиною до самої смерті.
- Єдність людини з природою та рідною землею.
- Пам'ять і туга за минулим.
- Невідворотність часу та його вплив на сьогодення.
Тема: Оповідь ліричного героя про стежину в рідному краю.
Ідея: Возвеличення любові до Батьківщини.
Основна думка: "живе у серці стільки літ ота стежина в нашім краю" ― рідні місця мають велике значення в житті кожної людини.
Художньо-стильові особливості:
- Ритміка та мелодійність вірша підсилюють його емоційний вплив. Повтори рядків підкреслюють ключовий мотив твору та додають йому плавної пісенної інтонації. Це також символізує циклічність спогадів, які завжди повертаються.
- Значну роль відіграють засоби художньої виразності, зокрема метафори й епітети, що підсилюють образність твору, створюють яскраві картини природи.
- Наявні неоромантичні риси, як-от увага до почуттів людини (ліричного героя), поетизація спогадів, символічний образ стежини тощо.
- Мова поезії проста, м'яка, але глибоко емоційна.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "вечоровім виднокрузі", "темнім лузі", "круглі соняхи", "ревний біль", "ревний жаль".
- Метафори: "живе у серці … стежина, одним одна біля воріт", "нема кінця їй (стежині) та й повороту теж нема", "біля серця стеле цвіт", "дощами мита-перемита, дощами знесена у даль", "між круглих соняхів із літа мій ревний біль і ревний жаль".
- Уособлення: "обрій землю обніма", "стежина … пішла, не повертає, стеле…".
- Рефрен-приспів: "Ота стежина в нашім краю / Одним одна біля воріт".
- Анафора (єдинопочаток): "Дощами …".
- Повтори (тавтологія): "одним одна" ‒ вказівка на те, що хатина призабута; "нема кінця … теж нема", "мита-перемита", "ревний біль і ревний жаль".
- Протиставлення: темний луг (старість) протиставляється соняшникам із літа (молодості).
- Інверсія: "живе ота стежина", "нема кінця їй", "кудись пішла, не повертає, стеле цвіт ота стежина".
- Асонанс [а], [о], [і], [е] та алітерація [ш], [с], [н], [м], [р], [д].
Образи та символічні образи:
- Ліричний герой – чоловік, який на схилі літ із трепетом згадує стежину біля свого дому, відчуває глибоку ностальгію. Він живе спогадами про юність і рідне село, зберігає в серці пам'ять про батьківський край, захоплюючись незбагненною красою тодішньої буденності. Можна сказати, що для Андрія Малишка цей твір автобіографічний.
- Стежина – центральний образ – як духовний зв'язок з рідною домівкою. Вона уособлює життєвий шлях, що починається біля рідного дому ("біля воріт") і простягається в нескінченність, зникаючи за горизонтом.
- Цвіт біля серця ‒ краса, ніжність, щасливі спогади.
- Серце – джерело почуттів.
- Відчинені ворота ‒ вибір, початок життєвого шляху; місце зустрічі й прощання, місце, де тебе завжди чекають.
- Дощі ‒ випробування, труднощі долі, сльози жалю.
- Розквітлі соняхи викликають асоціації з теплом сонця, родючістю української землі; символізують дитинство та батьківське благословення.
- Вечоровий виднокруг символізує поважний чи навіть похилий вік.
Примітки та корисна інформація:
Вірш "Чому сказати, й сам не знаю...", більш відомий під назвою "Стежина", був створений в останній рік життя поета.