Літературний рід: Лірика.
Жанр: Ліричний вірш.
Напрям, течія: Модернізм; експресіонізм.
Вид лірики: Інтимна (любовна) та пейзажна.
Віршовий розмір: Анапест за основним чергуванням; закономірність – два ненаголошені склади чергуються наголошеним (UU_).
Сень йо рú то а кá ці є, дóб рий вé чір.
Я за бýв, що за бýв був вáс,
А ле ó сінь зій шлá по плé чі,
Ó сінь, вú і о сíн ній чáс,
Римування: Перехресне (АБАБ).
Рими точні: вечір – плечі, вас – час, важче – щастя, знов – любов, відболіло – тіло, вогні – мені, вологу – богу, мости – перехрестивсь, моя – я.
Строфа: Вірш складається з двадцяти рядків, неподілених на строфи.
Провідний мотив, мотиви:
- Тема любові та ностальгії.
- Боротьба між забуттям і відродженням почуття.
- Осінь як пора життя.
- Кохання, сповнене радощів і болю.
Тема:
Несподіване пробудження приспаних почуттів нещасливого кохання через красу акації восени.
Ідея:
Кохання не підвладне логіці чи волі людини ‒ навіть після зневіри й прощання воно може знову спалахнути.
Основна думка: "Осінь, ви і осінній я…".
Художньо-стильові особливості:
- Наявні ознаки петраркізму (звертання на "Ви", змалювання кохання у різних іпостасях: як "солодкого", так і "колючого"); крім того, за формою вірш нагадує сонетоїд.
- Автор використав емоційно наснажені речення, риторичні звороти та символіку (осінь, мости, вогонь), за допомогою яких передав збентеженість ліричного героя, його душевну боротьбу.
- Мова вірша дуже інтимна, створює відчуття щирості й близькості.
- Мелодійність, м'яка ритміка попри психоемоційну напругу змісту.
- Драматизм та контрасти, що підкреслюють складність і неоднозначність почуттів.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "осінній час", "колюче щастя", "година суха й волога", "осінній я".
- Метафори: "осінь зійшла по плечі", "відболіло, прогоріло у тім вогні, ступцювало і душу, й тіло", "відходились усі мости", "вогонь по плечі".
- Риторичні звертання: "Сеньйорито акаціє, добрий вечір", "Сеньйорито, колюче щастя, …", "…, пожежо моя", "Сеньйорито, вогонь по плечі".
- Риторичні запитання: "Хто воно за таке любов?", "Вже б, здавалося, нащо мені?", "Ви з якої дороги, пожежо моя?" ‒ емоційно наближують увесь світ до поетичного бачення поета.
- Антитеза: "Коли стало любити важче, / І солодше любити знов…", "У годину суху та вологу".
- Оксиморон: "колюче щастя" ‒ відображає ставлення до коханої.
- Тавтологія: "Я забув, що забув був вас" ‒ свідомо використана за допомогою гри слів (граматичних форм минулого часу) створює цікавий образ ніби вже двічі минулого.
- Повтори (рефрен): "Осінь, ви і осінній час / Осінь, ви і осінній я" ‒ створюють циклічність.
- Персоніфікація: "Хто воно за таке любов" замість звичного займенника "що" в цьому контексті, аби підкреслити особистісний характер почуттів.
- Контраст: між забуттям і новим спалахом, між логікою й емоціями, "було ‒ стало", "відходилось ‒ вернулось".
- Інверсія: "І сказав я".
- Алітерація [в], [л] та шиплячих і свистячих звуків (с, з, ч, ш) створює образ шурхоту осіннього листя; асонанс [і] та [о].
Образи та символічні образи:
- Ліричний герой ‒ досвідчений чоловік, якому раптова зустріч із "сеньйоритою акацією" відкриває давню рану, змушуючи переосмислити свою готовність залишити почуття позаду.
- Осінь ‒ символ зрілості; метафора часу, що минув і приніс з собою зміну настроїв та відчуттів. Фраза "Осінь, ви і осінній я" вказує на те, що осінь і любов перебувають крізь роки у тісному зв'язку з ліричним героєм, залишаються неодмінними частинами його існування.
- Вогонь є символом пристрасті, яка попри минулі переживання, знову запалює серце.
- Мости – символ колишніх зв'язків, завершення стосунків.
Примітки та корисна інформація:
Твір увійшов до збірки віршів "На срібнім березі" 1978 р.; ймовірно вийшов друком раніше у складі збірки "Поезії" 1971 р.