Літературний рід: Ліро-епос.
Жанр: Балада.
Рік написання: 1833.
Напрям, течія: Романтизм, символізм.
Вид лірики: Пейзажна та філософська.
Віршовий розмір: Чотиристопний амфібрахій; в рядку повних чотири стопи, закономірність – ненаголошений склад чергується наголошеним і ненаголошеним (U_U).
За грá ло, за пí ни лось сú нє є мó ре,
І бýй ні ї вí три по мó рю шум ля́ть,
І хвú ля гу ля́ є, мов чóр ні ї гó ри
Од нá за дру гó ю бі жáть…
Римування: Римування за схемою АБАБВВБ: перші 4 рядки у строфі римуються перехресним римуванням, останні 4 рядки ‒ кільцевим.
Рими точні: море – гори, шумлять – біжать – гуркотять, хмари – кари; море – волі, пустив – прокотив – поплив, весельця – серця; вляглися – простяглися, мавки́ – байдаки – тріски, милий – хвилі; білий – цілий, страшним – одним – моїм, море – горе.
Строфа: Вірш складається з чотирьох строф по сім рядків у кожній.
Вид строфи: Семивірш (септима).
Провідні мотиви (проблематика):
- Самотність та беззахисність людини у жорстокому світі: човен вирушає у бурю без допомоги, так само і людина часто залишається наодинці зі своїми проблемами.
- Фатум – людина не може сховатися від "стихії" життя.
Тема:
Роздуми ліричного героя про своє майбутнє життя, порівняне з долею човна у бурхливому морі.
Ідея:
Усвідомлення людської вразливості перед життєвими випробуваннями, адже спроба вийти за межі буденного нерідко завершується трагедією.
Основна думка: "Прощай, мій покою, пускаюсь у море! І, може, недоля і лютеє горе. Пограються з човном моїм".
Композиція та сюжет:
- Експозиція: опис синього моря, що готується до шторму.
- Зав'язка: відв'язаний човен виносять у море хвилі; без весла він приречений.
- Розвиток дії: починається буря, човен щосили намагається втриматися на воді.
- Кульмінація та розв'язка: буря стихла ‒ море знову спокійне, але човна вже немає.
Художньо-стильові особливості:
- Напружена емоційна розповідь досягається засобами народної поетики, зокрема використанням повних (нестягнених) форм прикметників, як-от буйнії, лютеє, та діалектизмів "плавле", "упʼять", "онде", що є спробою наслідування народної творчості.
- Яскраві риси романтичного стилю: індивідуалізм (переживання ліричного героя), трагізм, зв'язок із фольклором, грізна морська стихія.
- Також простежуються елементи символізму (море як символ життя, човен ‒ особистості).
- Поєднання епічного і глибоко особистісного тону.
- У творі використано паралелізм, широко вжитий в українському фольклорі, ‒ стан ліричного героя передається через явища природи. Прикметно, що в цій авторській баладі читачу доводиться розшифровувати символи самостійно; зазвичай природні елементи прямо відображають героїв.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "синєє море", "буйнії вітри", "чорнії гори", "темная нічка", "бідний човен", "світ білий", "лютеє горе".
- Метафори: "Хтось човен на море пустив", "Прощай, мій покою, пускаюсь у море", "недоля і лютеє горе пограються з човном моїм".
- Уособлення: "Заграло, запінилось синєє море", "вітри по морю шумлять", "хвиля гуляє, … одна за другою біжать", "насупились хмари", "громи гуркотять" ‒ оживлення стихії; "І грає, і піниться синєє море…" ‒ повтор для драматичного ефекту та посилення ритміки; "Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі, од берега геть покотив… качається, бідний, один без весельця (човен)" ‒ метафора початку життєвого шляху; "Ущухнуло море, і хвилі вляглися", "Пустують по піні мавки", "забіліли, простяглися по морю кругом байдаки", "де човен дівався, де плавле", "Біліють із його (човна) тріски".
- Градація: "За громом громи гуркотять", "Хтось човен на море пустив, / Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі, / Од берега геть покотив".
- Гіпербола: ""І хвиля гуляє, мов чорнії гори / Одна за другою біжать".
- Порівняння: "хвиля гуляє, мов чорнії гори" ‒ підкреслює велич і небезпеку бурі; "як темная нічка, насупились хмари", "в тих хмарах, мов голос небесної кари", "як човнові море, для мене світ білий".
- Антитеза: "для мене світ білий ізмалку здавався страшним"; човен, який потрапив у ворожу стихію, протиставлений мавкам, для яких море ‒ рідний дім.
- Риторичні оклики: "Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!", "Прощай, мій покою, пускаюсь у море!".
- Риторичні запитання: "Чого він під бурю поплив?", "Де ж човен дівався, де плавле, мій милий?", "Да як заховаться?".
- Риторичні звертання: "…, мій милий", "…, мій покою, …".
- Алегорія: човен (людина), море (життя), хвилі, вітер, хмари, громи (життєві негаразди).
- Повтори "ох, жаль", "упʼять", "плавле" додають музичності текстові.
- Анафора: "І…" на початку кількох рядків.
- Зменшувально-пестливі слова: нічка, весельце.
- Інверсія: "заграло, запінилось море", "насупились хмари", "бурхнув він", "ущухнуло море", "пустують мавки", "забіліли, простяглися байдаки", "біліють тріски".
- Асонанс [и], [а], [і], [е] та [o].
- Алітерація [г], [р], [м], [п] ("громом громи гуркотять", "Прощай, мій покою, пускаюсь у море"), [н], [л] та [х].
Образи та символічні образи:
- Ліричний герой ‒ власне автор ‒ чоловік, який відчуває тривогу, страх перед життям, але не може залишатися осторонь.