Літературний рід: Лірика.
Жанр: Вірш-роздум.
Вид лірики: Філософська.
Напрям, течія: Постмодернізм.
Віршовий розмір: Змішаний, амфібрахій (ненаголошений склад чергується наголошеним та ненаголошеним, U_U) та хорей (наголошений склад чергується ненаголошеним, _U).
лю дú на са мá ні чó го не мó же
лю дú ні зав ждú по трí бен íн ший
на кó го мóж на се бé по мнó жи ти
для кó го вáр то пи сá ти вíр ші
Римування: Перехресне (АБАБ); наявна неточна (приблизна) асонансна рима – співзвучні тільки склади.
Рими точні: може – помножити, інший – вірші, відчай – засвідчити, ризикуючи – існуєш, вірить – звіра, якогось – бога, люстерко – смерті, впізнає – немає, може – боже, тихо – подихай.
Строфа: Не поділено на строфи.
Провідний мотив, мотиви:
- Самотність.
- Крихкість і вразливість людського "я".
- Близькість і мовчазна присутність як форма порятунку.
- Ілюзорність смерті.
Тема:
Розповідь про потребу в іншому як непорушна умова людського буття.
Ідея:
Утвердження думки про те, що людина як така не є самодостатньою ‒ їй конче потрібен у житті хтось іще, аби відчувати правдивість і сенс свого існування.
Основна думка: "людині завжди потрібен інший".
Художньо-стильові особливості:
- Медитативність, повільне "дихання" тексту: вірш побудований на повторі, наростанні ритміки.
- Розмовна інтонація, інтимність, емоційна щирість.
- Лаконічний стиль ‒ відсутність розділових знаків і великих літер, використання коротких фраз та непересічних метафор.
- Екзистенціалізм (філософське осмислення самотності, абсурду, необхідність іншої людини).
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Метафори: "людині завжди потрібен інший / на кого можна себе помножити / для кого варто писати вірші", "разом долати відчай / чи радість ділити не ризикуючи", "засвідчити що ти – реальний що ти – існуєш", "в сóбі бачить обличчя смерті", "побудь же іншим мені мій боже".
- Паралелізм: "нема – спіймає / не зловить – віднайде / не знайде – візьме".
- Градація: "нема людини – спіймає звіра / не зловить звіра – віднайде бога / не знайде бога – візьме люстерко", "постій поблизу… / помовч… / подихай…".
- Гіпербола: "людина сама нічого не може", "…візьме люстерко та навіть там себе не впізнає".
- Літота: "людина ж бо в себе не надто вірить".
- Рефрен: "людина сама нічого не може".
- Риторичне звертання: "мій боже".
- Інверсія: "потрібен інший", "радість ділити", "свідка шукає", "себе на впізнає", "побудь же іншим мені".
- Антитеза: "долати відчай – ділити радість", "…не розуміє, що смерті немає" – парадокс; "ні народитись ні вмерти тихо".
- Асонанс звуків [о], [е], [и] та [а].
- Алітерація: "засвідчити, звіра, знайде, зловить", "в себе, собі, смерті", "побудь…постій поблизу… помовч… подихай…".
Образи та символічні образи:
- Людина ‒ втілення сумніву, неповноти, деякою мірою слабкості.
- Інший ‒ символ співучасті ‒ друга, коханого, вищої сили або будь-якої істоти, через яку людина може пізнати себе. Це той, хто допомагає пережити гіркі моменти в житті та з ким залюбки розділити щастя.
- Бог ‒ символ абсолютного іншого, найвища форма свідчення, якого шукає людина; останній притулок, до якого звертається людина, коли немає другого опертя.