Михайло Петренко — Дивлюсь я на небо та й думку гадаю... (аналіз, паспорт твору)

Літературний рід: Лірика.

Жанр: Ліричний вірш / вірш-роздум.

Напрям, течія: Романтизм.

Вид лірики: Філософська.

Рік написання: 1839.

Віршовий розмір: Чотиристопний амфібрахій; закономірність ‒ ненаголошений склад чергується наголошеним і знов ненаголошеним (U_U).

Див лю́сь  я  на  нé бо  та  й  дýм ку  га дá ю:

Чо мý  я  не  сó кіл,  чо мý  не  лі тá ю,

Чо мý  ме ні,  Бó же,  ти   крú лець  не   дáв?

Я   б   зéм лю   по кú нув   і  в   нé бо  злі тáв.

Римування: Паралельне або суміжне (ААББ).

Рими точні: гадаю – літаю, дав – злітав, світу – привіту, просить – втопить, нелюбий – приблудний, людей – дітей, знаю – коротаю, одна – сторона, гірше – веселіше, сирота – літа, крилля – новосілля, польнув – втонув.

Строфа: Вірш складається з шести строф по чотири рядки в кожній.

Вид строфи: Чотиривірш (катрен).

Провідний мотив, мотиви:

•      Захоплення небом, де немає болю.
•      Бажання вирватися з пут жорстокої реальності.
•      Сум і туга за недосяжним ідеалом (крильми).
•      Туга за щастям, якому не статися.
•      Відчуття самотності та несправедливості долі (порівняння себе з наймитом, сиротою).
•      Проблема волі та несвободи.

Тема:

Роздуми ліричного героя про свою долю, його мрія про крила та втечу в небо, подалі від ворожого світу.

Ідея:

Несприйняття земної неволі; прагнення польоту, як символу свободи душі.

Основна думка: "Чому я не сокіл, чому не літаю, Чому мені, Боже, ти крилець не дав?".

Художньо-стильові особливості:

•    Яскравий прояв романтизму: індивідуалізм і  культ почуттів, протиставлення дійсності та мрії; внутрішня боротьба людини, тема самотності, ідеалізація природи тощо.
•     Містить елементи елегії ‒ задумливий змість, особистий тон і зажурлива інтонація.
•    Вірш нагадує народну пісню за образами, як-от порівняння людського життя із життям птаха, але написаний повністю літературною мовою.
•    Виражена емоційність (ліричне страждання).

Художні засоби, стилістичні фігури:

•      Епітети: "ясне світло", "нелюбий", "хлопцюга приблудний", "нерідні діти", "далекеє небо", "орлячі крилля", "бистрокрилий орел".
•      Метафори: "Шукать собі долі", "І ласки у зірок, у сонця просить, / І в світлі їх яснім все горе втопить", "Чужий я у долі, чужий у людей", "Кохаюся з лихом", "І гірко і марно свій вік коротаю", "в горі спізнав…далекеє небо — моя сторона", "Я в думках забуду, що я сирота", "Орлом бистрокрилим у небо польнув", "в хмарах навіки от світу втонув".
•      Персоніфікація: "долі ще змалку здаюсь я нелюбий, / Я наймит у неї, хлопцюга приблудний" ‒ доля, мов мачуха.
•      Уособлення: "думка далеко, високо літа".
•    Риторичні запитання: "Чому я не сокіл, чому не літаю, / Чому мені, Боже, ти крилець не дав?", "Хіба ж хто кохає нерідних дітей?".
•     Риторичне звертання: "…,Боже,…".
•     Риторичні оклики: "Я очі на небо, мені веселіше!", "І в хмарах навіки од світа втонув!".
•     Градація: "І на світі гірко, як стане ще гірше…" ‒ наростання відчуттів.
•     Повтори: "чужий", "чому"; "Я б землю покинув…", "Коли б мені крилля, орлячі ті крилля…" – підкреслюють мрію героя.
•    Протиставлення: земля ↔ небо (земне життя здається кайданами, а небо ‒єдиним виходом), буденність ↔ мрія, доля ↔ воля.
•      Анафора: "Чому…", "Я…".
•      Антитеза: "…,як стане ще гірше, — Я очі на небо, мені веселіше".
•      Інверсія: "спізнав я".
•     Асонанс звуків [о], [е], [і] та алітерація [д], [ч], [х], [т], [р] і [л].

Образи та символічні образи:

•     Ліричний герой – стражденна, самотня душа, яка не має підтримки у світі людей.