Літературний рід: Лірика.
Жанр: Ліричний вірш.
Напрям, течія: Модернізм, символізм.
Вид лірики: Інтимна.
Рік написання: 1965.
Віршовий розмір: Чотиристопний амфібрахій; закономірність – ненаголошений склад чергується наголошеним і знов ненаголошеним (U_U).
У сú ньо му нé бі я вú сі яв лíс,
У сú ньо му нé бі, лю бóв моя лю́ ба,
Я вú сі яв лíс із ду бíв і бе рíз,
У сú ньо му нé бі з бе рé зи і дý ба.
Римування: Перехресне (АБАБ) у першій і другій строфі, кільцеве (АББА) – у третій та четвертій.
Рими точні: ліс – беріз, люба – дуба, сни – весни, глеї – твоєї, ізійдуть – замруть, морі – морі, хода – тверда, стебла – тебе.
Строфа: Вірш складається з чотирьох строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: Чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
- Кохання як безмежне джерело творчого запалу.
- Гармонія світу в любові.
- Вічність почуттів.
- Єдність людини і природи.
Тема:
Ліричний герой висіває ліс у небі та сни в морі, аби увіковічнити своє почуття.
Ідея:
Возвеличення кохання, що наснажує людину, дарує сили, преображає її світ і супроводжує протягом усього життя.
Простежується умовна сюжетна лінія:
- ліричний герой "висіває ліс у небі", потім "висіває сни в морі", тобто творить простір для своєї любові-мрії ‒ відчувається світлий настрій очікування;
- ліс та сни оживають, являючи образ коханої (кохання стає частиною природи) ‒ усвідомлення швидкоплинності часу;
- осмислення прожитого поруч із коханою ‒ почуття спокою наприкінці.
Художньо-стильові особливості:
- Повтори створюють м'який мелодійний ритм, відчуття колискової.
- Філософічність у поєднанні реального й метафоричного; піднесене ставлення до природи і любові.
- Багатообразна мова, сповнена прихованих символів.
- Плавний перехід емоцій робить вірш глибоким.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "синє небо", "синє море", "синій глей", "дубовий костур", "вечірня хода", "тверда дорога".
- Метафори: "У синьому небі я висіяв ліс" ‒ почуття, як зерно, проростає й живе у всесвіті; "У синьому морі я висіяв сни" ‒ герой розсіює свої мрії в надії, що вони збудуться; "небо з тебе", "море із тебе" ‒ символічне перетворення любові на частину природи.
- Уособлення: "ліс зашумить", "сни ізійдуть і являть…, і так і замруть".
- Анафора: "У синьому небі…", "У синьому морі…" ‒ підсилює медитативність вірша.
- Риторичне звертання: "…,любов моя люба,…".
- Антитеза: не прямо, але натяк у поєднанні реального (дорога, костур) та досконалого (небо, море, ліс).
- Тавтологія: "любов моя люба".
- Перелічення: "І ти біля мене, і птиці, і стебла".
- Звукопис: "ліс зашумить".
- Інверсія: "дорога тверда", "являть вони".
- Алітерація звуків [с], [н] та [м].
Образи та символічні образи:
- Ліричний герой ‒ закохана натхненна людина, яка бачить і відчуває любов усюди (у природі, небі, морі) та віддано проносить її в серці через усе життя.
- Небо ‒ символ привілля, свободи, можливо й духовного начала.
- Ліс із дубів і беріз ‒ метафора чистоти та природної гармонії.
- Море ‒ і глибина почуттів, і хвилювання, може також символізувати найдорожчі спогади; море як і кохання ліричного героя – безмежне, живе, змінне, але незнищенне.