Ніхто не знає. Ніхто не чув Твоїх плачів".
Образи та символічні образи:
- Ліричний герой ‒ власне автор ‒ самотній вигнанець, що переживає екзистенційну кризу. Він почувається ізольованим чужинцем за кордоном, де не хоче, але змушений жити; йому тоскно без рідної Херсонщини, старенької батьківської хати, маленької річечки й привіту рідних та близьких. Та попри біль, він все ще шукає Бога, справедливість, себе.
- Мати ‒ символ рідного дому, добра, тепла, душевного спокою. Вона вже зовсім старенька та одинока, і тільки хворий Бровко є їй за компанію. Ліричний герой щиро любить та поважає її, що зрозуміло з форм, напр., "мати слухають". Вислів "Мати вже не вічікують" вказує на безповоротність минулого.
- Рідна земля (Україна) ‒ уособлюється в степах, вітряках, лугах, Синюсі, херсонських просторах.
- Дикун з ятаганом ‒ образ варварів-більшовиків. Гноблення, загарбання України.
- Муцій ‒ алюзія на римського героя, символ стоїчного терпіння і внутрішньої сили.
- Чужина (Париж, Прага) ‒ особиста та національна трагедія.
- Місяць (золотосрібний ріг) ‒ символ самотності.
- Сонячний чміль ‒ тимчасовий повів надії, краси серед мороку, можливо спогад якийсь хороший спогад.
- Поле в чорних круках ‒ символ війни, смерті; пташине "Кари! Кар" віщує майбутні біди.
- Перекотиполе ‒ безпритульність, втрата коріння, вічне блукання.
Примітки та корисна інформація:
Твір було написано в еміграції (Чехословаччина). Він увійшов до збірки "Гербарій" (книга віршів 1920-1924 рр.), виданої 1926 року в м. Гамбурґ.
Митар (дж. Новоий Заповіт) ‒ людина, яка збирала податки у Давній Юдеї. Позаяк митарі були на службі в римського прокуратора, по суті, в окупаційної влади, їх вважали зрадниками юдейського народу й зневажали, а спілкування з ними мали за гріх.