Літературний рід: Лірика.
Жанр: Ліричний вірш-маніфест.
Напрям, течія: Модернізм; неокласицизм, експресіонізм.
Вид лірики: Громадянська (патріотична).
Рік написання: 1925, 4 січня.
Віршовий розмір: Чотиристопний ямб з пірихієм; в рядку повних чотири стопи, закономірність – ненаголошений склад чергується наголошеним (U_).
Зба гнéш о цé, чим сéр це бú лось,
Я кúх цей зíр на глé дів мéт,
Чо мý сти лé том бýв мій стú лос
І стú ло сом бу вáв сти лéт.
Римування: Перехресне (АБАБ).
Рими точні: гордий – когорти, строф – катастроф, Батурин – morіturі, облуд – салют, стопи – утопій, ямб – дифірамб, гранчасту – наступ, вперед – роздере, морок – порох, збагнеш – меж, билось – стилос, мет – стилет.
Строфа: Вірш складається з шести строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: Чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
- Місія поета як духовного провідника нації.
- Слово має силу розривати морок забуття, здатне бути покликом до дії.
- Історична пам'ять (згадка про Батурин як символ трагедії народу).
- Зв'язок поколінь (звернення поета до свого читача)
- Боротьба за національне і духовне відродження України.
- Незламність духу проростає крізь історичні катастрофи.
Тема:
Зображення важкої долі майстра слова, який творить попри всі складнощі, аби відверто передати події сучасності, поділитись побаченим і відчутим із читачем.
Ідея:
Віра в те, що поезія відкрита для нащадків, так само як і висока мета, якій Є. Маланюк присвятив свій хист.
Основна думка: поезія ‒ це не просто мистецтво, а виснажлива й відповідальна справа.
Художньо-стильові особливості:
- Стиль урочистий (патетичний), наближений до ораторської мови з риторичними зворотами. Його ритміка та категорична інтонація звучать ніби марш.
- Притаманний автору культ сильної особистості, героїчний пафос і строга, вивірена манера висловлення думок.
- Відчутна антична образність (когорти, morituri, дифірамб) як одна з рис неокласицизму.
- Вірш побудований на протиставленнях (контрастах): морок ‒ світло, минуле ‒ майбутнє, знищення ‒ відродження.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "напружений, незломно-гордий імператор", "залізних строф", "творчих катастроф", "збурений Батурин", "похмурі заграви", "важкі та мускулясті стопи", "пруживий ямб", "громовий дифірамб", "булава гранчаста", "тисячолітній порох".
- Метафори: "імператор залізних строф", "веду вірші … в обличчя творчих катастроф", "звучить громовий дифірамб", "блиском булаву гранчасту скеровую лише вперед", "наступ завісу роздере", "шматками розпадеться морок", "крізь тисячолітній порох розгорнеться простір без меж", "чим серце билось, яких цей зір нагледів мет".
- Уособлення: "збурений Батурин в похмурих загравах облуд" "вони ж (похмурі заграви) металом сурмлять майбутньому салют", "стопи пруживий одбивають ямб".
- Антитеза: "Це дійсности, а не утопій звучить громовий дифірамб", "Це ще не лет, але вже наступ".
- Алюзія: "Чому стилетом був мій стилос / І стилосом бував стилет" ‒ натяк на власний вірш Є. Маланюка "Стилет чи стилос?", що символізує вибір між мистецтвом і боротьбою.
- Порівняння: "Веду ці вірші, як когорти…" ‒ вірші перетворюються на воїнів; "Як крізь тисячолітній порох…" ‒ час стирає все, але слово лишається.
- Риторичне звертання: "І ти, нащадче мій, збагнеш, …" ‒ пряма адресація майбутнім поколінням.
- Інверсія: "Залізних імператор строф…", "пружний одбивають ямб", "звучить громовий дифірамб".
- Алітерація [р] у першій строфі, а також [м], [в], [с] і [д].
- Асонанс [у] в другій строфі, [і] та [о].
Образи та символічні образи:
- Ліричний герой ‒ сам автор, "імператор строф", що веде свої поезії, як воєначальник легіони.