Літературний рід: Лірика.
Жанр: Цикл ліричних віршів.
Напрям, течія: Модернізм з елементами експресіонізму та неоромантизму.
Вид лірики: Громадянська (патріотична), філософська.
Віршовий розмір: І вірш – п'ятистопний ямб; в рядку повних 5 стоп, закономірність – ненаголошений склад чергується наголошеним (U_):
Чу жá зе мля́, чу жí по хмý рі лю́ ди —
Й са мé жи ття́, зда є́ ться, вжé чу жé.
ІІ, ІІІ та Ⅳ вірші – чотиристопний ямб (U_), іноді з пірихієм (UU), в рядку повних 4 стопи:
А тýт — мо лю́сь, у бó гий мú тар,
Шу кá ю Твíй во гнé нний слíд...
А тýт: в ві кнí о пý стиш штóр у —
І п'є́ш, са мó тній, смéр тний бíль.
Си рí є стрí ха пíд до щá ми,
Вже хá та стá ла не три вкá,
V вірш – анапест, кількість стоп від 4 до 5; закономірність – два ненаголошені склади чергуються наголошеним (UU_):
Та ще зá грав глу хúх за пле чú ма Тво ї́ ми тре мтí ння:
Всі при нá ди Тво є́ ї стра шнó ї кра сú.
Римування: Перехресне (АБАБ).
Рими точні: люде – блуде, ріг – доріг, муці – Муцій, ятаган – ран, заблуде – люде, остереже – чуже; бруків – руки, прастарих – стріх, вітер – митар, літ – слід, не знає – Сінаю, плачів – мечі; круках – бруках, кар – тягар, розлуки – руки, роки – вітряки, простору – штору, хвиль – біль; іспит – призьбі, мине – мене, поминає – минає, піп – лип, Синюха – глухо, синь – вдалечінь, дощами – ночами, нетривка – Бровка; долі – роздоллю, степах – пах, глибоко – спокій, корчмі – чміль, сутінні – тремтіння, зір – краси.
Строфа: І, ІІ, ІІІ та V вірші складаються з трьох строф по чотири рядки в кожній; Ⅳ вірш складається з чотирьох строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: Чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
- Туга поета за батьківщиною на чужині
- Втрата духовної опори ‒ зв'язку зі своєю землею.
- Розгубленість перед майбутнім та відчуження.
- Пошук сенсу життя, місця у світі.
- Пам'ять та її значення.
- Духовна і національна криза, біль за минулим.
Тема: Зображення тяжких душевних переживань ліричного героя, самого Євгена Маланюка, в еміграції.
Ідея: Уславлення любові до рідної землі.
Основна думка: "Чужі: й земля, і небо тут, і люди, … Й саме життя, здається, вже чуже" ‒ ніщо не замінить Батьківщину.
Художньо-стильові особливості:
- Вірш складається з п'яти частин, написаних Є. Маланюком в різні роки (1920-1924); кожна з них має різну ритмомелодику, тональність та настрій: відчуття чужого світу, який оточує ліричного героя → образи-сни, що нагадують про тепло й затишок України → втрата надії на повернення, біль від усвідомлення того, що час минає, і зв'язок з рідним краєм слабшає → духовний пошук ліричного героя, його розгубленість.
- Твір має риси елегії (медитативна лірика, де домінує почуття смутку, втрати, самотності та ностальгії); меланхолійний настрій, сповідальність.
- Контрастність образів ― між світлим і темним, між мріями героя про рідний край і його реальністю в чужому місті.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "місяця золотосрібний ріг", "заплутаних доріг", "кревний край", "скажений біль", "чорних ран", "безглузда путь", "чужі похмурі люди", "вулиць прастарих", "стара солома рідних стріх", "веселий вітер світлих літ", "убогий митар", "вогненний слід", "всесвітнього Сінаю", "сіре поле в чорних круках", "на чужинних бруках", "чужий тягар", "свист херсонського простору", "вітер з кришталевих хвиль", "самотній, смертний біль", "страшний іспит", "старенький піп", "запашне зітхання лип", "весела синь", "бронхітне гавкання Бровка", "причинної долі", "горілий пах", "перекупка-пам'ять", "на чорнім шляху", "цвинтарно-мертвий спокій", "сонячний чміль", "зоряний зір", "заграв глухих тремтіння", "принади страшної краси".
- Метафори: "життя… блуде по манівцях заплутаних доріг", "дикун над ним заносить ятаган", "крапле кров росою з чорних ран", "й саме життя, здається, вже чуже", "все сниться гук весни і вітер", "на полум'ї розлуки назавше знищую роки", "молюсь, …шукаю Твій вогненний слід...", "Ніхто не чув Твоїх плачів"; "Біля всесвітнього Сінаю, / Як завше — золото й мечі" ‒ світ поклоняється багатству й силі; "несу чужий тягар", "А я на полум'ї розлуки / Назавше спалюю роки", "в вікні опустиш штору — І п'єш, самотній, смертний біль", "Несу отут страшний свій іспит", "…весна минає під запашне зітхання лип", "і все зникає в сутінні, зостає лише рівний профіль і зоряний зір, та ще заграв глухих за плечима Твоїми тремтіння:…".
- Уособлення: "життя блуде", "кревний край кона в останній муці…, терпить біль", "заблуде путь", "…в круках, що пророкують:…", "життя мине", "за весною весна минає", "висиха Синюха й линя її весела синь", "вітер заголосить глухо і пролітає вдалечінь", "сиріє стріха під дощами, хата стала нетривка", "вітер грає, веселий, хвилюючись по роздоллю, від зруйнованих міст розвіває горілий пах", "заховала перекупка-пам'ять всі сни глибоко", "будить горілка на чорнім шляху в корчмі".
- Персоніфікація: "Ніхто не чув Твоїх плачів", "І сниться степ Твій", "Всі принади Твоєї страшної краси" ‒ автор пам'ятає все, що бачив і переживав на батьківщині, постійно думає про неї, як про кохану людину.
- Порівняння: "життя давно, як божевільне, блуде", "біль терпить, як Муцій" "Ніби в морок душі, …після чарки отрути влітає сонячний чміль".
- Риторичні запитання: "Чому ж я тут? Куди ж іще заблудить / Безглузда путь і хто остереже?", "По яких ще дорогах шукати причинної долі?", "Перекотиполем блукати в яких степах?".
- Риторичні оклики: "Hi!", "Кари! Кар!", "Там свист херсонського простору!", "Там вітер з кришталевих хвиль!".
- Заперечення: "Не треба ні паризьких бруків, / Ні Праги вулиць прастарих", "Hi! He знайти.