Михайло Петренко — Дивлюсь я на небо та й думку гадаю... (аналіз, паспорт твору)

Аналіз твору

Сторінка 2 з 2

Мрійник, усвідомлюючи свою неволю та несправедливість світу, лише в небі він бачить радість і понад усе хоче мати крила, аби стати до нього ближче; та його мрія, на жаль, не здійсненна.

  •     Доля ‒ ворожа, байдужа сила, що не дала герою щастя, прирекла його на довічні муки та страждання, що не вщухають у серці.
  •      Небо символ порятунку, піднесення, духовного дому.
  •     Сокіл уособлення сили, незалежності та безтурботності.
  •     Зорі та сонце надія, тепло та втіха.

  • Примітки та корисна інформація:

    Передумови створення. Ймовірно, на написання цього вірша М. Петренка надихнув один драматичний епізод з життя. Йдеться про нещасливе кохання до Галі Марченко ‒ дівчини, з якою йому не судилося бути разом, адже її батько заборонив шлюб із простим юнаком, яким був тоді майбутній письменник.

    Вперше надруковано в альманасі О. Корсуна "Сніп" 1841 р. (X., с. 175), під заголовком "Недоля" і з епіграфом: "В минуту жизни трудную теснится в сердце грусть…". В "Южном русском сборнике" вірш подано як першу частину циклу "Небо", без заголовка та епіграфа і з значними текстуальними відмінами.

    Цікаво! "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…" було покладено на музику дочкою поета В. С. Александрова Людмилою; романс швидко набув широкої популярності на всій Україні. Навіть Т. Шевченко цей вірш власноруч записав собі в альбом. Пізніше композитор В. Заремба запропонував нове аранжування.

     

     


    1 2