Літературний рід: громадянська лірика.
Жанр: вірш (заповіт, послання).
Напрям: модернізм.
Течія: неоромантизм, неореалізм, символізм.
Система віршування: силабо-тонічна.
Віршовий розмір: 5-стопний ямб.
Римування: перехресне (абаб).
Строфа: нестрофічна будова.
Провідний мотив, мотиви: "патріотизм", "життя по правді", "чесна громадянська позиція", "антилюдська влада", "смерть", "вибір".
Тема: переживання людиною-патріотом розлуки з Батьківщиною через несправедливість суспільного устрою.
Ідея: пошук сенсу справжнього буття як заперечення світу зла й насильства; осмислення власної долі, світовідчуття; утвердження вічних вселюдських ідеалів добра, чесності й справедливості; утвердження думки про єдність із народом.
Композиція: утвердження ліричним героєм своєї твердості й незламності — звернення до народу із запевненнями єдності з ним хоча б по смерті.
Художні засоби виразності: епітет, метафора, метонімія, анафора, символ, риторичне звертання.
Образи та символічні образи: людей: ліричний герой; судді; народ; предметів і явищ: тяжкий хрест; смерть; обличчя; очі; рідний край.
Символічні образи: ліричний герой (символ незламного патріота й громадянина); тяжкий хрест (символ страдницьких, подібних Христовим мук, долі), недовідомі версти (символ незнання, але передчуття тяжкого майбуття); судді (символ влади й несвободи); обличчя, очі (символи "дзеркал" душі).
Примітки та корисна інформація: Поезія В. Стуса "Як добре те, що смерті не боюсь я" подібна за своїм пафосом до Шевченкового "Мені однаково..."