Олександр Олесь — О слово рідне! Орле скутий!.. (аналіз, паспорт твору)

Літературний рід: патріотична лірика.

Жанр: вірш-медитація (історико-філософське осмислення ролі рідного слова, загалом митця в історичній долі народу).

Напрям: модернізм.

Течія: символізм.

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір: 4-стопний ямб.

Римування: перехресне (абаб).

Строфа: чотиривірш (катрен).

Провідний мотив, мотиви: щире захоплення рідним словом; гнівне картання тих, хто його нищить і зневажає; заклик любити й берегти рідне слово.

Тема: роль рідного слова в житті суспільства.

Ідея: утвердження думки про силу рідного слова, яке здатне стати зброєю в руках громадянина й патріота проти "дітей", які "безпам'ятно забули" батьківське слово.

Композиція (зміст): ліричний герой звертається до слова, називаючи його скутим орлом — говорить, що слово чужинцям кинутого на сміх безпам'ятними дітьми — показує красу слова — звертається до слова бути його мечем, сонцем, дощем судним для краю рідного.

Художньо-стильові особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафора "О слово рідне!" увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам'ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети. Українське слово уподібнюється "скутому орлу", тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як "співочий грім батьків моїх", а тепер "дітьми безпам'ятно забутий".Поет вдається до ремінісценцій послання "І мертвим, і живим..." Т. Шевченка, закликаючи дієво любити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на переслідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу.

Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: "О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним".

Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: "Меч духовний є слово Боже". Автор переосмислює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості.

У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного простору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.

Художні засоби, стилістичні фігури: алітерація; епітет; порівняння; метафора; метонімія; риторичне звертання, риторичне заперечення.

Образи та символічні образи: людей: ліричний герой — людина-патріот, яка любить рідну мову й займає активну громадянську позицію; діти — українці, які відцуралися рідного слова; чужинці; природи: орел, дерева, зорі, Дніпро, сонце, дощі; предметів і явищ: слово; шум, музика, спів, рев, меч.

Символічні образи: скутий орел (символ великої сили й свободи, яка неприродно скута); сонце (символ нового життя); судні дощі (символ покари за гріх безпам'ятства); меч (символ сили слова).

Примітки та корисна інформація: Продовжуючи традиції Т. Шевченка і Лесі Українки, Олександр Олесь у цьому вірші звеличує рідне слово, яке допоможе пробудити історичну пам'ять нації. У ньому він зворушливо передав свою любов до рідного слова, в якому відбились вікова історія України, краса і ніжність природи, духовне багатство рідного народу.

Перегукуючись із творами Лесі Українки, вірш передає прагнення поета, щоб рідне слово стало його мечем і сонцем у боротьбі за визволення рідного краю.