Літературний рід: Лірика.
Рік написання: 1929.
Жанр: Ліричний вірш.
Напрям, течія: Модернізм, експресіонізм, символізм.
Вид лірики: Особиста (інтимна) та пейзажна (урбаністична).
Віршовий розмір: Анапест за основним чергуванням; в рядку повних три стопи, закономірність – два ненаголошені склади чергуються наголошеним (UU_):
Ой, не знá ю, що тó за при чú на
***
І са мá я на нó гах не встó ю,
Про лі тá ю між лю́дь ми по хмý ри ми,
Римування: Кільцеве або суміжне (АББА).
Рими точні: причина – хлопчина, вулицю – тулиться, звикли – мотоцикли, метелиця – стелиться, встою – спокою, похмурими – мурами.
Строфа: Вірш складається з трьох строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: Чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
Радість неможливо зупинити, вона тече крізь місто, як весняний вітер.
Тема: Зображення раптової радості, яка прорвалася у звичну міську буденність та захопила ліричну героїню.
Ідея: Возвеличення гарного настрою, що дарує людині натхнення та відчуття свободи.
Художньо-стильові особливості:
- Настрій: життєствердний, оптимістичний.
- Поєднання розмовної інтонації й поетичної метафоричності (романтичне сприйняття дійсності).
- Динамічний ритм.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "безжурний вітрогон-хлопчина", "люди похмурі".
- Метафори: "поле перед нами стелиться", "пролітаю між людьми", "козачка вдаряю попід мурами".
- Уособлення: "радість тулиться".
- Персоніфікація: емоція (радість) постає як жива істота ― "вітрогон-хлопчина".
- Порівняння: "…тулиться, як безжурний вітрогон-хлопчина", "рветься як метелиця", "ніби поле перед нами стелиться", "ніби зникли авта й мотоцикли".
- Риторичний оклик: "Бо хлопчина не дає спокою!".
- Анафора (єдинопочаток): "Ніби …".
- Контраст: весела героїня – сірість міста та похмурість людей.
- Інверсія: "переходжу обережно вулицю", "зникли авта й мотоцикли".
- Алітерація [л], [р], [с], [п] та асонанс [е], [і], [о].
Образи та символічні образи:
- Лірична героїня ― щаслива жінка, що тут і зараз насолоджується життям, адже радість сповнює її душу.
- Вітрогон-хлопчина (радість) ― уособлення невгамовної позитивної енергії, яка не піддається контролю, нахабно вривається в життя ліричної героїні та змушує її підкоритися.
- Місто, вулиця, люди, авта й мотоцикли — контрастний фон, який підкреслює життєствердний настрій героїні; символи метушні індустріального світу.
- Поле, що "стелиться" перед нею — простір для фантазій.
Примітки та корисна інформація:
Козачок – бадьорий український народний танець.