Літературний рід: Ліро-епос.
Жанр: Байка.
Напрям, течія: Романтизм, символізм.
Рік написання: 1854 (не підтверджено).
Вид лірики: Філософська.
Віршовий розмір: Ямб з пірихієм; закономірність – ненаголошений склад чергується наголошеним (U_):
На свí ті вжé дав нó ве дé ться,
Що нúж чий пé ред вú щим гнé ться,
Римування: Змішане; наявне паралельне (АА, ББ), напр., "А більший меншого кусає та ще й б'є / Затим що сила є...", кільцеве (АББА) ‒ "Примір не довго б показати, …Я хочу байку розказати", та перехресне (АБАБ) римування ‒ уривок "Як сміло ти мене питати?... І Вовк Ягнятко задавив".
Рими точні: ведеться – гнеться, б'є – є, показати – розказати, чіпать – поховать, дня – Ягня, річки – водички, глядить – біжить, страшенний – здоровенний, Ягняти – тікати, дрижить – кричить, причину – сину, мій – свій, воду – шкоду, зроблю – задавлю, мовляє – немає – збігає, сколотив – пив, там – вам, гукнув – був – забув, стало – бувало, каже – же, прожив – братів, батько – дядько, був – чув, із'їли – вловили, твої – мої, немає – питає, терпів – досадив, питає – не знає, щеня – Ягня, питати – знати, захотів – задавив, знати – мати, лід – слід.
Строфа: Написано довільним, байковим віршем з різною кількістю та різноманітністю строф, що створює враження невимушеної жвавої розповіді.
Провідний мотив, мотиви:
- Несправедливість суспільного устрою: безправне становище покріпаченого селянства.
- У сильного завжди слабкий винен.
- Співчуття важкій долі поневоленого народу.
Тема: Зображення фатальної зустрічі юного Ягняти та підступного Вовка.
Ідея: Засудження беззаконня й тиранії хижаків-кріпосників; соціальної нерівності, за якої правий стає жертвою, а кривда тріумфує.
Основна думка: "А більший меншого кусає та ще й б'є — Затим що сила є...".
Композиція і сюжет:
Розповідь:
Вступ: у світі часто трапляється так, що сильні зневажають слабких.
Основна частина: одного літнього дня Ягня, прийшовши до річки напитися води, натрапило на лютого Вовка. Той, не маючи справжньої причини, почав звинувачувати невинне Ягня в усіх своїх нещастях; голодний звір лише шукав привід для нападу.
Закінчення: попри мирні пояснення Ягняти, Вовк задавив бідолашне.
Мораль: той, хто має силу та намір чинити зло, не потребує правди, бо завжди знайде виправдання своїй жорстокості.
Художньо-стильові особливості:
- Твір належить до жанру дидактичної літератури, в якому разом із короткою розповідною частиною, що подібна до казки, сформульовано моральний висновок.
- Байка побудована у формі динамічного діалогу, з емоційно забарвленою лексикою ("Цить, капосне!", "Що ти за птиця?!" та ін.).
- Алегорія (перенесення рис характеру людей в образи тварин) як головний інструмент художньої виразності.
- Попри епічність ― наявність сюжету, героїв, твір водночас має елементи лірики (емоції персонажів) та драми (конфлікт між Вовком і Ягням).
- Глібов використовує просту мову та яскраві метафори, щоб зробити ситуацію ще абсурднішою.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "дурне, бідне, сердешне Ягня", "страшенний, здоровенний Вовк", "поганий ніс", "чистая вода", "бідна мати"
- Метафори: "більший меншого кусає та ще й б'є — Затим що сила є", "побивається, як рибонька об лід".
- Уособлення: Ягня "пустуючи, забилося до річки напитися водички; глядить; стоїть та дрижить; мовляє; питає Вовка про свою провину"; Вовк "суне, прямісінько біжить; кричить; щоб присікаться, знайшов причину; запитує Ягня".
- Персоніфікація: тварини, зображені у байці, отримують людські риси і функції.
- Алегорія: Вовк та Ягня виступають у ролі людських персонажів ― поміщика та кріпосного; через їхню поведінку автор критикує реальне суспільство.
- Порівняння: "А Вовк, неначе комісар, кричить", "як муху, задавлю", "побивається, як рибонька об лід"
- Іронія та сарказм: "Ти — Ягня! Як сміло ти мене питати? Вовк, може, їсти захотів!.. Не вам про теє, дурням, знати!", "Він Вовк, він пан... йому не слід...".
- Гіпербола: "Усі ви — вороги мої: / Од вас мені життя немає...".
- Градація звинувачень: від "сколотив воду" до "твій брат" → "батько" → "дядько" → "собаки й вівчарі".
- Риторичні запитання: "Нащо чіпать?", "Нащо се ти … каламутиш берег мій та квапиш ніс поганий свій у чистую оцюю воду?", "Ти знаєш, що зроблю?", "Так чим же я вам досадив?", "Так себто я брешу?", "Ти думаєш, що я забув?", "… Якби вловили?", "Ще мало я терпів?", "Так чим же я вам досадив?", "Що ти за птиця?!", "Як сміло ти мене питати?".
- Риторичні оклики: "Та — цур йому!", "Та здоровенний!", "Як муху, задавлю!", "Чи бач!", "Такого ще поганця не бувало!..", "Тривай же!", "Помилуйте!", "Цить, капосне!", "Ще й огризається, щеня!", "Ти — Ягня!"," Вовк, може, їсти захотів!", "Не вам про теє, дурням, знати!".
- Риторичні звертання: "Нащо се ти, собачий сину, …", "Ні, паночку, …".
- Антитеза: слабке Ягня / сильний Вовк; правда / насильство.
- Зменшено-пестливі слова: водички, прямісінько, паночку, Ягнятко, рибонька.
- Інверсія: "суне Вовк".
- Асонанс [а], [о] та алітерація [к], [ч], [с], [ц].
Герої байки: Вовк, Ягня, автор.
Образи та символічні образи:
- Вовк — уособлення агресії, брутальної влади.