Літературний рід: Лірика.
Жанр: Лірична пісня.
Напрям, течія: Модернізм, неоромантизм.
Рік написання: 1970.
Вид лірики: Інтимна (особиста), з елементами пейзажної.
Віршовий розмір: Двостопний анапест; в рядку повних дві стопи, закономірність – два ненаголошені склади чергуються наголошеним (UU_):
Ти при знáй ся ме нí,
Зві дки в тé бе ті чá ри,
Я без тé бе всі днí
У по лó ні пе чá лі.
Римування: Перехресне (АБАБ) в куплетах.
Рими точні: мені – дні, чари – печалі, лісах – знайшла, шукала – зчарувала, повір – гір, врода – вода, снах – стежках, зелених – до мене, нести – ти, надії – мрії.
Строфа: Твір складається з двох строф-куплетів та приспіву по вісім рядків.
Вид строфи: Восьмивірш.
Провідний мотив, мотиви:
- Кохання – це і є найсильніші чари, які може на собі у житті відчути людина.
- Поетизації жіночої краси, її загадковості та духовної чистоти.
- Народні вірування про любовні зілля.
- Природа як символ почуттів ("сині гори", "бистра вода" підкреслюють силу та чистоту емоцій).
- Мрії та надії.
Тема: Висловлення глибокого й палкого почуття ліричного героя своїй коханій.
Ідея: Оспівування сили кохання, що змінює світосприйняття людини та сповнює її життя сенсом.
Основна думка: справжнє кохання настає несподівано й захоплює людину так, що не потрібно жодних чаклувань.
Художньо-стильові особливості:
- Композиція пісні має класичну будову: 2 куплети (розповідь ліричного героя про свої почуття, сумніви та мрії) та приспів (найемоційніший момент, який підкреслює основну думку твору), що у виконанні повторюється тричі. Поєднання простого змісту й мелодійності, характерної для народних пісень, робить текст легким для запам'ятовування.
- Пісня побудована як інтимний монолог закоханого хлопця (ліричного героя).
- Наявні риси неофольклоризму ‒ течії, що поєднує естрадні елементи з фольклорною традицією. Вона увібрала в себе дух української народної пісні, але написана в авторському стилі, сучасною поетичною мовою.
- Ліризм, відсутність драматичного конфлікту.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "чар-зілля", "сонце-рута", "червона рута", "чистая вода", "бистрая вода", "сині гори", "діброви зелені", "забуті стежки", "квітка надії".
- Метафори: "Я без тебе всі дні у полоні печалі", "Червону руту не шукай вечорами, — Ти у мене єдина…", "Бачу я тебе в снах… По забутих стежках / Ти приходиш до мене", "…не треба нести / Мені квітку надії, / Бо давно уже ти / Увійшла в мої мрії".
- Гіпербола: "всі дні у полоні печалі".
- Порівняння: "Бо твоя врода — / То є чистая вода, / То є бистрая вода / З синіх гір".
- Риторичне запитання: "Може, десь у лісах / Ти чар-зілля шукала, / Сонце-руту знайшла / І мене зчарувала?" ‒ підкреслює здивування, захоплення.
- Рефрен-приспів: "Червону руту / Не шукай вечорами… То є би_страя вода / З синіх гір".
- Анафора: "Ти…" ‒ створює інтимність і безпосередність.
- Інверсія: "Бачу я тебе в снах".
- Асонанс [и], [е], [о], [а] та алітерація [с], [т], [п], [р], [в].
Образи та символічні образи:
- Ліричний герой – юнак, закоханий у дівчину. Він сумує і тужить, якщо кохана не поруч з ним, думає і мріє про неї переживає, бачить її образ у природі.
- Його кохана – образ ідеалізованої дівчини, яка, можливо, не вірить у його почуття; чарівна, немовби наділена надприродною силою.
- Червона рута – за народними переказами, ця квітка є символом кохання та щастя. Вважається, що раз на рік ‒ у ніч на Івана Купала ‒ жовта рута розцвітає червоним і знайти її означає знайти справжнє кохання. У тексті пісні цей образ набуває ще більшої глибини: він стає метафорою справжнього почуття, яке не потребує магії, адже "червону руту не шукай вечорами".
- Вода символізує чистоту, "прозорість", щирість почуттів; а ще невпинність та глибину кохання.
- Гори ‒ уособлення величі, вічності й незмінності почуттів.
- Сни ‒ межа між реальністю і мрією, у якій з'являється кохана; підкреслює таємничість почуттів.
Примітки та корисна інформація:
"Червона рута" стала найвідомішим твором Володимира Івасюка і не втрачає своєї популярності досі.