Ернст Теодор Амадей Гофман — Малюк Цахес на прізвисько Цинобер (характеристика та аналіз героїв твору)

Цахес. Малюк Цахес метафорично уособлює владу золота над людьми (три золоті волосинки): усі його вважають красенем, не помічаючи потворної зовнішності; його вчинки, підлі й бридкі, видаються мудрими і корисними. Більше того, усі талановиті, неординарні та прогресивні ідеї, що належать іншим, приписують Цахесові, а його невдачі адресуються іншим. Так, прекрасний любовний сонет, написаний студентом Бальтазаром для своєї коханої Кандіди, усі вважають твором генія Цахеса, який не відмовляється від авторства: "Це ж дрібниця, яку я похапцем написав минулої ночі". Так само він привласнює успіх від концерту скрипаля Сбіоки, від арії, виконаної співачкою, від наукових досліджень юнака Пульхера. Цахеса всюди вважають найрозумнішим, найвродливішим, найталановитішим, адже в очах філістерів тільки той, хто володіє золотом, наділений вродою і талантами.

Малюк Цахес не має жодної позитивної риси, у нього повністю відсутні моральні орієнтири. Він чудово бачить, що досягає успіху завдяки чарам, однак без жодних вагань приймає незаслужене захоплення довколишніх. Водночас він дуже агресивно реагує, коли хтось ставить під сумнів його несправжні заслуги. Залишившись без підтримки феї, яка не прилетіла розчесати йому волосся, Цахес не змінює своєї поведінки ані на краплину – він такий самий пихатий і зарозумілий. Не зупиняється він і після того, як втратив три чарівні золоті волосини, коли всі "немов прокидаються зі сну". А курдупель у цей час кричить про заколот і про свою "священну особу".

Смерть Цахеса зображена гротескно і контрастно. Перелякавшись натовпу, що виламав двері будинку, Цинобер зі страху стрибає головою вниз у срібний нічний горщик – подарунок князя – і безславно тоне.

Цитати: "На Лавріна цьому малюкові буде вже два з половиною роки, а він ще на своїх павучих ногах не може ні стояти, ні ходити і тільки мурчить та нявкає, немов кошеня, замість того щоб говорити. А жерти – жере ненатла потвора так, як добрий восьмилітній хлопчисько!", "Голова в потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку. На обличчі неуважне око нічого б і не розгледіло, але, придивившись пильніше, можна було помітити довгий гострий ніс, що витикався з-під чорного розкошланого чуба, пару маленьких чорних очиць, що виблискували на зморщеному, як у старого, обличчі, – проява, та й годі", "Голова в малюка ховалася між високими плечима, а великий горб на спині й на грудях, довгі павучі ніжки надавали йому вигляду настромленого на виделку яблука, на якому вирізано чудернацьку пику".

Бальтазар. Студент Керепеського університету, чиста безкорислива людина, поет, який бачить недоступну обивателю красу. Бальтазар – головний герой твору, якому притаманні високі моральні якості. При першій зустрічі з Цахесом, Бальтазар захищає його перед Фабіаном, не дозволяючи сміятися з зовнішніх вад, адже не зовнішність визначає людину. Бальтазар відразу готовий вірити іншим людям, які описують надзвичайні здібності Цахеса, і щиро радіє за курдупля: "Отже, природа винагородила його тілесні вади духовними вартостями". І ось цей бездоганний герой стає посміховиськом і, зрештою, змушений рятуватися втечею через свої спроби викрити Цахеса, а огидний курдупель, навпаки, процвітає, стрімко просуваючись кар'єрними щаблями філістерського суспільства.

Бальтазар – справжній романтичний герой-ентузіаст, який не сприймає навколишню дійсність. Ще до появи Цахеса він бачив філістерів такими, якими вони є насправді, і склав свою думку про них (наприклад, про Моша Терпіна). Юнак здатний піднятися над реальністю, щоб осягнути казковий світ і казкових істот. На відміну від свого друга Фабіана, він одразу зрозумів, хто такий Проспер Альпанус.

Уже з першої появи Бальтазара автор підкреслює його романтичну меланхолійність, "мрійну тугу" і відстороненість. Бальтазар демонструє дивовижне внутрішнє єднання з природою, таке характерне для романтичного світогляду, – він чує шепотіння лісу, "чудові мелодії шумких потоків", і лише в "лісовій самотності" йому справді "гарно, невимовно гарно". Його емоційний стан повністю суголосний стану природи.

Кохання Бальтазара до Кандіди – почуття високе і платонічне. У присутності дівчини він бентежиться, тремтить і почуття "мало не розриває йому груди". Задля коханої він готовий до компромісу зі світом філістерів, наприклад, ходити на лекції до її батька або ж приймає його запрошення на чаювання. Коли Кандіда обирає Цахеса, спроби Бальтазара викрити і знищити курдупля – це, насамперед, палке бажання вирвати зачаровану кохану з лап відьмака.

Проспер Альпанус визнає: Бальтазар настільки зблизився з казковим світом, що вартий життя в казковій країні. Та оскільки це неможливо, він дарує юнакові свій маєток, що був частиною казкового світу й існував за казковими законами. Фактично маг подарував Бальтазарові змогу прожити своє життя в маленькому чарівному світі й не перетинатися з філістерами.

Цитати: "Ти помітиш стрункого юнака років двадцяти трьох чи чотирьох, із темних блискучих очей якого переконливими словами промовляє жвавий і ясний розум. Його погляд можна було б назвати майже сміливим, коли б не мрійна туга, що легким серпанком лягла на бліде обличчя і пригасила жагуче проміння очей. Його сюртук із чорного тонкого сукна, облямованого оксамитом, пошитий майже на давньонімецький зразок; до сюртука дуже личить вишуканий, білий, як сніг, мереживний комірець, а також оксамитовий берет, що покриває гарного темно-каштанового чуба. А личить йому цей одяг через те, що він усім своїм серцем і зовнішнім виглядом,— ходою, поставою і поважним обличчям — наче справді належить до любих старожитніх часів; і це не манірність, що часто виявляється в дріб'язковому мавпуванні погано витлумачених давніх зразків і так само погано витлумачених вимог сучасності. Цей юнак, що тобі, любий читачу, з першого погляду так припав до вподоби,— не хто інший, як студент Бальтазар, син порядних і заможних батьків, скромний, розумний, пильний до роботи хлопець, про якого я тобі, о мій читачу, маю розповісти багато дечого в цій дивній історії, що оце саме надумав написати", "Цілком можливо, що він справді кохав прекрасну Кандіду, але те кохання ховав, як солодку таємницю, в найглибшому куточку своєї душі, ховав від усіх людей, навіть і від самого себе", "Внутрішній голос прошепотів йому тієї миті, що він справді тільки задля Кандіди ходить до Моша Терпіна, тільки задля Кандіди пише вірші, вирізує її ім'я на деревах, у її присутності німіє, зітхає, охкає, носить на грудях зів'ялі квіти, які вона загубила, і, справді, робить усі ті дурниці, за які йому дорікав Фабіан. Аж тепер відчув він по-справжньому, як невимовно кохає прекрасну Кандіду…", "Бальтазар мав на собі зубчастий комірець із найтоншого брюссельського мережива, коротку, з розрізними рукавами куртку з рубчастого оксамиту, французькі чобітки на високих гострих закаблуках із срібними китичками, англійського капелюха з найтоншого кастору і данські рукавички; отже, був зодягнений цілком по-німецькому, і вбрання дуже личило йому, тим більше, що він гарно накрутив чуба й добре причесав маленькі вусики", "І Бальтазар докладно розповів приятелеві про дивного чоловіка, якого він зустрів у лісі в чудернацькій кареті. Бо відколи груди його пронизав яскравий промінь з головки ціпка, він відчув певність, що Цинобер не хто інший, як нікчемний відьмак, силу якого знищить той чоловік".

Фабіан. Товариш Бальтазара, веселий студент, який любить розваги і не вірить у дива. Фабіан завжди щиро переживає за Бальтазара і готовий прийняти його таким, яким він є. У повісті образ Фабіана дає змогу авторові створити паралельне бачення одних і тих самих подій із двох різних позицій одночасно – казкової і реальної. Найвиразніше це виявляється під час візиту друзів у маєток мага Проспера Альпануса, де геть усе в маєтку Фабіан сприймає зовсім інакше, ніж Бальтазар. Він прямо звинувачує Альпануса в недобросовісності: "То знайте ж, що я вас вважаю, разом з усіма вашими кольоровими малюнками, ляльками, магічним свічадом, з усім вашим безглуздим причандаллям, за справжнього шахрая!" Однак Фабіан змушений був визнати казковий світ. Проспер застосував до нього магію, і, зіткнувшись із наслідками чародійства, Фабіан "став цілком іншим". Він готовий вірити "і в чаклунів, і в відьом, і в гномів, і в водяників, і в русалок, і в короля пацюків, і в домовика-коренячка, у все, що хочеш".

Цитати: "Його товариш Фабіан, гарний хлопець, веселий і на вигляд, і на вдачу, кинувся за ним і наздогнав його біля самої брами".

Кандіда. Дочка професора Моша Терпіна, епізодичний, але дуже важливий персонаж. Вона – класичний образ зачарованої коханої, яка потрапила в біду, а "благородний рицар" має її визволити і звільнити від чарів. Автор іронізує з її неромантичного вигляду і непоетичного характеру, однак відзначає здатність на "глибоке внутрішнє почуття". Важливою деталлю, що характеризує Кандиду, є "давньонімецький дівочий стрій", у якому вона зустріла Бальтазара, коли він прийшов на чаювання. Її почуття до Бальтазара настільки сильні, що навіть чари не змусили її покохати Цахеса. Дія чарів полягала в підміні: "потвора так уміла перекинутися, що була схожа на Бальтазара".

Цитати: "Кандіда, хоч би на чию думку, була гарна, як намальована, з променистими очима, що аж серце пронизували, з пухкими рожевими губками. Щоправда, я забув, біляві чи каштанові були в неї коси, які вона прегарно заплітала і химерно вкладала на голові, тільки дуже добре пам'ятаю їхню дивну особливість: що довше на них, було, дивишся, то вони стають темніші. Це була струнка, висока на зріст, легка в рухах дівчина, сама лагідність і грація, особливо в веселому товаристві, а за всіма цими принадами вже й не дуже помічалося, що руки й ноги в неї могли б бути трохи й менші. До того ж Кандіда читала "Вільгельма Майстера" Гете, Шіллерові вірші та "Чарівний перстень" Фуке6 і встигла вже забути майже все, про що там писалося. Вона цілком пристойно грала на фортепіано, навіть часом підспівувала собі, танцювала франсези та гавоти й записувала білизну гарним, чітким письмом.