Поетика Віри Китайгородської (Кваліфікаційна робота)

Реферат

Поетика

Віри Китайгородської

(Кваліфікаційна робота)

Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом — "скрипкою".

Зачекай мене у цьому літі,

Я ще не зібрала всі слова,

Ще мої слова на ясен — вітті,

Ще мої рядки — густа трава.

Чи знайду я те, чого шукаю,

Чи пізнаю тут, на бистрині ?

Хай воно й під вечір засвітає,

Коли ти світитимеш мені (1,6).

Джерелом творчості для поета є природа, яка дарує слова із "ясен — світ", з "густої трави", та ще почуття кохання "свідчить" на віршовані рядки. Тоді з — під пера виходять твори, які мають заспокійливу дію або примушують возвеличитися, стати людиною.

З великою ніжністю і любов’ю В.Китайгородська пише про своє рідне село Нагоряни. У "Виноградній колисці" цикл поезій, який так і зветься "Нагоряни". Тут майже у двадцяти творах авторка оспівує свою малу батьківщину, зображує радощі й горе односельчан. "Важко втриматися від спокуси, щоб не порівняти кращі твори молодої поетеси з рушниками її землячок — наддністрянських вишивальниць"(10,122) — слушно підкреслює М.Казарук у рецензії. Прикладом сказаного вище є вірш "У моєму селі".

Тут бабусі — мов білі вишні,

А діди — молоді й чубаті,

У село на горбочок вийшли

Тай лишилися там стояти (1,19).

А далі поетеса продовжує тему війни, яка забрала найдорожчих людей у розквіті сил:

Парубками — у братськім колі,

Ясенами — в далекім літі,

Дивіться також

І Героями — в рідній школі,

І Зірками — у центрі світу(1,20).

Поезії В. Китайгородської часто нагадують народні пісні. Прикладом може бути вірш із розглядуваного циклу "Пісня для матері", написаний, як вказує сама авторка, за народними мотивами. У творі поєднана ніжність і любов до матері з сумом за минулими літами, які не вертаються з далекого вирію.

Поетеса розповідає, як мати на весні вийшла виглядати, чи не вертаються з вирію молоді літа:

Ой верталися, не сіли у дворі,

Тільки крилонька шуміли угорі.

А чи хату не впізнали, чи село,

Чи боялися натужити крило ? (1,16).

Мати просить: "Та сідайте, журавлята, у саду". Але "журавлята"— літа не слухають, високо пролітають над садом, подвір’ям, над засмученою жінкою.

Ой високо сива зграя проліта —

Не вертаються із вирію літа(1,17).

Ліричні героїні вірша "Виноградна колиска"(так названа збірка "не без конкретного образу: дбайливими рухами батька їх [Китайгородських — О.М.-С.] обійстя в Нагорянах на Кельменеччині справді нагадує зелене, виноградом виткане шатро, а талановитою душею матусі вигаптувані вишиванки роблять його світлицею"(15,3.)) "здається, я малою не була" — згадує своє дитинство, яке промайнуло поміж "виноградів, високих козаків", що колихали її "на долонях". Але дитинство минуло, пройшли роки, з’явилось мале "виноградоволточко", яке нагадує авторці себе в дитинстві:

Мого дитинства виноградна вість

Простягнулась через літа до мене —

Під хатою задумано стоїть

Моє виноградяточко зелене (1,18).

З вірша "Лист від матері" звучить сумно:

Вернися, Віронько, до себе,

Давно ти дома не була,

Тобі дощу напитись треба

І надивитися села (1,18).

"Далі поетеса роз’яснює загадкову формулу "вернися до себе", — вернися в "дитинну простоту". Саме вернися, а не втечи, не заховайся від "буденних справ", "дрібниць". "Дитинна простота" тут — як прагнення духовної досконалості, безпосереднього і чистого самовираження.

М.Лазарук зазначає: "останні чотири рядки, наче писані іншою рукою, випадають із загальної оркестровки". Бо є навіщо вертатися до себе, якщо далі звучить таке, "не охолонь на білім світі, ти палко так знайшла (!) його. В житті найвище треба вміти у серці зберегти вогонь" (9,8). "Це вже давно відомі істини, що віджили себе в поезії" (10,12). Має рацію Лаза рук, але "давно відома істина" у вірші В. Катайгородської має своє обрамлення, якого не знайдеш ні в кого. На нашу думку, ці чотири останні рядки абсолютно для "рецензованої збірки". Бо зберегти у серці вогонь любові до батьківщини, вміти поважати її і шанувати своїх земляків, по-справжньому радіти випадковій зустрічі з ними — це істина, яку, на жаль, пам’ятають усі, а часто і нехтують нею.

Глибокою інтимністю пройнята "Ідилія" В. Китайгородської:

Моя верба колише світ:

"Ой люлі, світочку зелений,"-

. . .

А я, а ти під небом цим —

щасливі, молоді крилаті.

загрузка...

Дзвінки краплиночки роси

удвох спинилися на хаті (1,22)

У рідній домівці ці завжди "щасливі, молоді, крилаті". Коли знаходилися далеко від хати, то стає милою навіть краплиночка роси.

В оригінальній і самобутньому циклі "Нагоряни" є фрагменти озвученого кіносценарію "З голосу війни", де дійовими особами виступають Мама, Дівчина, Зозулька, Вдова, Зима, Баба Уляна, Іванко, Місяць, Зірка і ін. Звучить тема війни, але голосом народної пісні:

Лиш місяць у хмарі

і голуби в парі,

а Іванку випікають

оченята карі.

А ромашка із любчиком

цілуються гірко

а Іванку під чубчиком

вирізають зірку.

Лиш завіє снігом,

завиє совою...

так вона і саме

дівкою — вдовою (1,24-25)

Поетеса порушує ряд болючих тем: прощання матері із сином ("Сину мій, сину, болю мій, болю") "Чорна похоронка", "Дівчина-вдова", надія на повернення любого та ін. У VІ фрагменті авторка зображує жіночі "посидінки" на свято Меланії. На Західній Україні існує звичай, що в інсценізованому дійстві, що зветься "Меланкою", беруть участь лише переодягнені в різні образи чоловіки. Але ліричні героїні фрагменту змушені самі виводити слова колядки, бо чоловіки загинули на фронті. Від пережитих страждань у вдів "посивіли чорні пасма, як білина від роси."

"Баба Уляна (кажуть шептуха)" докладає зусиль, щоб по-своєму покарати ненависного ворога, "шепче до кожної квітки":

. . .

А щоб ви, вбивці, стали грибами,

а ви, кулі, — похоронами! (1,27)

У цьому ж циклі в Канадцях українського походження в музеї Ю.Федьковича" В. Китайгородська використовує образ журавлів як символ українських емігрантів. Як відомо увів його в українську літературу Б.Лепкий у вірші "Видиш, брате мій". Поетеса звертається до емігрантів, які покинули саме Буковину.

Микола Лазарук у рецензії на збірку "Виноградна колиска" вказує і на деякі "традиційні для дебютантів вади": "Канадцям..." не вистачає глибокого проникнення у трагедію, що спіткала людей, які назавше втратили батьківщину ("Якби знаття, що дома буде воля що Буковина — ніби в ружі цвіт, що буде стільки хліба й стільки поля, і що гуцула слухали світ"). Невже й справді тільки це вабить їх на втраченій батьківщині? Невже в цьому весь зміст трагедії? У даному разі поетеса на повідку в незвичайної теми, не пережитої у собі по справжньому" (10,123). На нашу думку, рецензент сконцентрував свою увагу на слабкому, другорядному щодо емоційності місці у творі. Загалом же, вірш пройнятий сумом, образ журавлів, підкреслює це: "Журавлики, журавлі, як без рідної землі?", "Журавлики журавлі, сиве пір’я на крилі..." (1,28). Авторка акцентує на монолозі емігрантів:

Не наша в тім, господарю, вина,

не гріло нас в далекім краю літо.

бо чужина — як мачуха зима (1,28)

Дуже важливу роль у цій поезії відіграє розділовий знак "!..", який означає, що думка незавершена. Знак оклику підкреслює висловлення, а дві крапки ховають в собі продовження переліку "знаття":

Якби знаття, що дома буде воля,

що Буковина — ніби з ружі цвіт,

що буде стільки хліба й стільки поля,

і що гуцула служили світ!... (1,28)

Отже, не лише "це" вабить емігрантів на втраченій землі, зміст трагедії у тому, що на чужині жити важко, бо вона — "як мачуха-зима". Важко погодитись з Лазаруком, що тема "не пережита по-справжньому", адже для читача зрозуміло, що не лише "хліб і поле" викликає жаль за Буковиною.

З посеред тематичної різноманітності знаходимо твори інтимної лірики, в яких зображено розділене кохання, туга ліричного героя за своєю половиною і ін.

Все твоє — і понад все ще буде,

Всі припливи щастя і жалю,

Всі мої пожежі і остуди.

Не ділю, не правлю, — віддаю (2,49)

так, усе в житті жінка ділить із своїм "любим чоловіком". Коли йдеться про кохання, освіта, фах, як відомо, значення не мають (звичайно, якщо мається на увазі справжнє почуття). Згідна з цією думкою і авторка: "Я не поетеса — я твоя".

В іншому вірші В.Ктайгородська зображує ліричну героїню, яка в розлуці з милим:

Я затужила за тобою,

як ружа, опадаю листям...

. . .

Я затужила до загину,

як осінь за дощем краплистим (1,46).

Жінка — як троянда але коли вона сумна, то нагадує поетесі "ружу, що опадає листям", бо "невладна над собою, сама така собі терниста".

Сучасна поетеса як жінка дає рецепт-пораду "Як стати щасливою". Перед віршем подає: "Не сотвори собі кумира"(святе письмо). А сотвори собі Його (Я)":

Жінко, не шукай собі роботи,

Ні забав, ні слави, ні царів,

Лиш того, хто дивиться навпроти,

І від спеки в серці загорів (2,50) —

ні веселі забави, ні слава — "жінка ласкава", ні царі — високопоставлені особи не принесуть жінці стільки щастя, скільки коханий чоловік зможе їй дати. Мало того, що кожаний, та ще кохаючий — "хто утратив розум чистий", "що в зимі шукає листя і морозу просить у вогню", "що не бачить: злива чи туман", "не чує: грім чи тиша", "що чатує подих твій, колише", тобто ладен піти на крайнощі заради тебе. Але щоб тривало Це до кінця життя, жінка повинна бутипокірною. Ще одна умова (дуже важлива), щоб стати щасливою:

Не лови за слово, як за нитку,

Не питай, яка гірка вода,

не гортай набутку і нажитку,

Лиш цілуй печаті від сліда (2,51)

Дуже доречно зауважує поетеса, адже скільки жінок через свою прискіпливість до слів, через любов до "набутку і нажитку" втрачають спокій, сон, стають нервовими, чим дратують чоловіків і з чого починається сімейна розруха. Поетеса розуміє, що інколи промовчати в покорі моде далеко не кожна жінка, не кожна може "колінкувати, колоти собі коліна, не підводити з покори голови", коли зневажають власне "я":

Може ся робота не під силу

Ні тобі, нікому ініде,

Але ти створи себе щасливу:

І молись, і німб його впаде (2,51).

Отож жінка повинна створити себе щасливою за будь-яких умов, щою "німб" нерозуміння впав і наступила гармонія.

До творів інтимно-пейзажної лірики віднесемо "Ясеню-ясеню", "Розвесніє-оселюсь у домі", "Місяць зірку здоганяв", "Розпатлана хмара". Через застосування усоблення віврші нагадують народну творчість — пісню, казку, які оповідають про щасливе кохання: "Ясен торкнеться світлого стану [зірниці]", "[місяць] нахилився над саму холодну воду, щоби зіроньока не плавала сама".

В.

1 2 3 4 5 6 7