Ю. Рєпін змалював її,' власноручно залишивши на малюнку такий напис: "Украинская хата. Покровское. Й. Репин". А посередині малюн.ка —записано: "Всеволоду Гар-шину, 1884 г.". Змалював тут Репін також сволок, на котрому на той час зберігся напис: "Благословением отца, изволением енна й содействием святого духа. Аминь. Создался дом сей коштом пана Василия Григоровича, знатного товариша куреня Менского, 1747 года, месяца августа 13".
Покровчани разом з Шевченком згадували про Коліївщину, Максима Залізняка, який у молоді роки жив на Запорозькії Січі. У Новій Січі проживало багато, гайдамаків, учасників Коліївщини, які переховувались від переслідувань поміщиків та уряду. Згадували про повстання у 1768 році козацької сіроми у Січі проти поміщицького гноблення. Цікавився Шевченко і подіями 1775 року, коли царські війська генерала Петра Такелія зайняли Нову Січ і 4—5 червня того ж року зруйнували її.
Покровське •— останнє село, в котрому побував Шевченко, перебуваючи на Нікопольщині. Звідси він повернувся до рідної Кирилівки, маючи намір побувати на батьківщині у родичів — братів і сестер. Поміркуємо, яким шляхом повертався поет з південного подніпровського краю, який так тепло припав до поетового серця.
Шевченкові, напевне, не варто було повертатися через Нікополь—Канцерополь—Катеринослав—Кременчук. На той час був значно близький, зручний і цікавий шлях — в історичному та етнографічному планах.
Ще в період Нової Січі, на території котрої після ліквідації Запорозької Січі виникло село Покровське, були два важливих шляхи, як значилось у тодішніх довідниках,— "дорога к Хортиц-кому острову й в Усть Самару", а також "дорога к Мишуриному Рогу й в Переволочну". Цей, другий шлях, вів до Кременчука-Чигирина Пролягав шлях, крім того, на Новомирюрод та на Умань У квітні 1775 року був відкритий Кизикерменський поштовий шлях, що пролягав від Кременчука до Кривого Рогу — Кизи-
Святопокровська січова церква, збудована на місці і по канонах січової церкви. 22
Кермена (Берислава)—Херсона—Очакова У кінці XVIII століття виникають нові поштові тракти. Серед них Катеринослав—Хортиця—Олександрівськ—Нікополь—Херсон. У ту пору існувала також поштова дорога Катеринослав—Нікополь—Херсон. У 1805 році для вивозу кримської солі через Нікополь на Кременчук проходив чумацький транзитний шлях. У Нікополі на Микитинсько-му Перевозі знаходився наплавний міст. А в 1836 році у Нікополі утворюється поштойа кантора з диліжавським сполученням в сторону Катеринослава і Херсона.
Від Покровського найближчою поштовою станцією була Ба-завлуцька (Перевізькі Хутори), через котру, до речі, проїздила у 1787 році цариця Катерина II. Відстань від села Покровського до Перевізьких Хуторів — десь близько 15 кілометрів. Праворуч, на північний схід, біля річки Чортомлик знаходилась теж поштова станція — Чортомлицькі Хутори (нинішнє село Чкалове). Розташовані вони за 20 кілометрів від Покровського. Через Чорто-млицьку поштову станцію торували шлях, головним чином, чумаки. Тут поряд знаходилась одна з найбільших скіфських царських могил — знаменита Чортомлицька, або Товста Могила. (У ній була знайдена у наші часи, археологом Мозолевським золота пек-тораль, що стала відомою на весь світ. Це була унікальна знахідка) .
Шевченко, найнявши підводу в селі Покровському, міг поїхати до Чортомлицьких Хуторів, щоб побачити скіфську Товсту Могилу, про яку ходило багато легенд і переказів. Принагідно нагадаємо, що у творчості Тараса Григоровича могили, як мовчазні свідки минулого, займають значне місце. Уява Шевченка народжувала поетичні картини, образи. Не випадковий, мабуть, той факт, що через місяць після перебування поета на Нікопольщині Шевченко написав свій перший революційний вірш "Розрита могила".
На поштовій станції Чоріомлицькі Хутори, або ж на поштовій станції Базавлук (Перевізькі Хутори) Шевченко міг оформити відповідні документи і їхати далі — на Кирилівку. Міг він домовитися з чумаками, котрі їхали в сторону Новомиргорода, Умані або до Чигирина, та й продовжувати з ними свій шлях повернення до рідної оселі. Можливо, з-поміж чумаків земляків своїх зустрів, тож і приєднався до них.
Шлях той (з чумаками) пролягав через поштову станцію Кам'янка, що біля річки такої ж назви, через великі тоді села Софіївку та ОрдоВасшІівку. І цим шляхом їхав далі До речі, село Ордо-Василівка виникло на початку XVIII століття на місці запорозьких зимівників, розташованих на одному з чумацьких шляхів, що з'єднував північ України з Кримом. Населення Ордо-Василівки офіційно займалося чумацьким промислом, скотарством, землеробством, постачало козацькому війську провіант. Від Ордо-Василівки вже недалеко й до Жовтих Вод, а там — до Кременчука і Чигирина. Все ближче й ближче до Кирилівки.
Є ще й друга версія маршруту повернення поета з Нікопольщини. Від села Покровського до Грушівського Кута (тепер село Ленінське Апостолівського району) через плавні і лиман віддаль була до восьми кілометрів. Добиралися сюди тільки водою. Інколи, в посушливе літо, кіньми через плавні — на паром. А то в об'їзд через Перевізькі Хутори, долаючи шлях до тридцяти кілометрів.
Шевченко на каюці міг приїхати в Грушівку, де також знаходилась поштова станція (Саме тут ночувала Катерина II в ніч на 11 травня 1787 року). А з Грушівки — правим берегом річки Базавлук до наступної поштової станції — Перевізькі Хутори. Або, можливо, іншим шляхом — від Грушівки прямо в сторону Кривого Рогу, де в 1775 році знаходилася поштова станція. Відстань від Грушівки до Кривого Рогу — 80 кілометрів.
Вивчення маршруту Тараса Шевченка з села Покровського та Кирилівки потребує ше нових, більш повних досліджень. Хоча таких досліджень вже накопичилось чимало у шевченкознавстві.
Один з шевченкознавців, П. В. Жур, наприклад, пише: "З Покровського Шевченко попрямував до Кирилївки. І їхав, певна річ, не інакше, як через Нікополь, Концерополь, Катеринослав, Кременчук. Від Кременчука одна з віток поштової дороги вела до Новогеоргіївська. Тут вона закінчувалася. Звідси, до Чигирина — найближчої поштової станції, від якої можна було дістатися до Звенигородки,— треба було їхати ЗО верст обивательськими конь-ми. А із Чигирина поет знову потрапив на поштовий тракт і через Черкаси—Шполу—Звенигородку добирався до рідного села..." (Петро Жур. "Літо перше". Київ, 1979 р. стор. 155—156). Принагідне зазначимо, що згідно з указом 1805 року через Нікополь проходила транзитна чумацька дорога на Кременчук, для вивозу кримської солі. "По ходатайству герцога Ришельє, ут-вержденному указом 4 апреля 1804 года основаньї бьіли в распо-ряжение Таврического губернатора Мертвого значительньїе сум-мьі, чтобьі устроить новую сухопутную дорогу в Крьім к соляньїм озерам, кроме двух уже существующих, ^ерез Чериславль й Алек-сандровскую крепость (на Днепре), то єсть с запада на север. Зта третья дорога направлена била от Херсона на старообряд-ческое селение Знаменку до Никополя, в котором бьіл устроен мост на Днепре й заготовленьї материалн к судостроению, к ко-торому потомки храбрнх запорожцев имели большую охоту". (П. Вашинский. "О Никополе й Никопольской Дмитриевской яр-марке 26 октября 1865 года". "Екатеринославские губернские ве-домости", № 5, 29 января 1866 г.) А у повному зібранні законів Російської імперії № 21702 за 1805 рік про це говориться так: "К умноженню вьівоза соли й прибавления дохода принятьі белимерн к основанию еще особой дороги через Никополь, чтобьі всеми силами пособляли доставлять жителям соседственннх губерний более удобности "упражняться в соляном промисле".
Значна частина нікопольщв у ту пору займалася чумацтвом та соляним промислом. Таким чином, з Нікополя або Покровського Шевченко міг у вересні 1843 року з чумаками, або на "обн-вательских конях" легко виїхати в сторону Кременчука по старій "транзитній чумацькій дорозі". Не повертаючись в Концерополь— Катеринослав—Кременчук, як про це пише Петро Жур. Інша версія — Шевченко, можливо, виїхав на поштових до Кривого Рогу. Як відомо, ще у квітні 1775 року в урочищі Кривий Ріг була заснована поштова станція на поштовому тракті, що з'єднував Кременчук з Кінбургом—Херсоном—Очаковим.
У 1781 році майбутній академік В. Ф. Зуєв, подорожуючи з Нікополя до Кривого Рога, а потім до Херсона, у своїх "Путе-шественньїх записках" зазначав: "Переночевав, на утро поехал по почтовой дороге, наемннми ящиками содержимой, чтоб вмехать на прямую Херсонскую дорогу. Река, которая течет мимо ночто-вого сего местечка, назьівается Чертомльїком. За двадцять верст от Чертомльїка приехали на станцию Базавлук, стоящую на реке того же названия..." Тому (можна допускати таку думку) Шевченко з Нікополя міг поїхати на поштових в сторону Кривого Рогу, Жовтих Вод, щоб побувати в Чигирині і в Суботові, а звідти податися в Кирилівку, любов до котрої проніс через усе життя СВОЄ.
Після чотирнадцяти років розлуки з рідним селом 20 вересня 1843 року Тарас Шевченко приїхав у Кирилівку. У день приїзду потрапив на хрестини до брата Йосипа. Про перебування Шевченка у Кирилівці свідчить запис у метричній книзі церкви. У графі про хрещених батьків та матір записано: "Санкт-Петербурзької Академії мистецтв вільний художник Тарас Григорович Шевченко і селянка Ярина Григорівна Федора Бойченко жона".
У Кирилівці Шевченко пробув недовго. Він поспішав до Яго-тина, де йому треба було копіювати портрет М. Г. Рєпніна.
Подорожуючи по Україні в 1843 році, коли побував й на Ні-копольщині, Шевченко на власні очі — бачив тяжке становище простих людей, жахливе знущання панів над кріпаками. Він гнівно засуджував вчинки поміщиків на Нікопольщині, де вони перетворили колишніх запорожців у кріпаків. Колишні запорозькі землі були роздані придворній аристократії, поміщикам та німецьким колоністам. Генерал-прокурор князь Вяземський, котрий написав маніфест про ліквідацію Запорозької Нової Січі, отримав від цариці Катерини II сто тисяч десятин земельних угідь по узбережжях річок Підпільної, Чоіртомлика, Базавлука, де знаходилися села Покровське, Капулівка, Грушівка. Старе запорозьке поселення Красногригорівка дісталось графу Чернишову. Таємний радник Неплюєв заволодів Сулицько-Лимановською слободою і 24 тисячами десятин землі навколо Нікополя.