Він не мовчить – говорить, просить, картає, будить. Власне, у цьому поет розуміє свою місію, бо справжньому пророкові несила спокійно споглядати на спотворений світ, спотворену природу, спотворені взаємини між людьми де
Кайданами міняються,
Правдою торгують
І господа зневажають…
Поет часто послуговується біблійною лексикою. Наприклад, використовуючи слова "кайдани", "ярма", що у Біблії вживаються як символ неволі (єгипетської, вавилнської і т.п.), поет описує уярмлений рідний народ:
Людей запрягають
В тяжкі ярма
Називаючи сплюндровану Укарїну великою руїною, автор згадує іншу руїну – пограбовану Юдею, поруйнований Єрусалим як біблійну пересторогу за непослуг Богові. Україна для поета одночасно є і "раєм тихим" (близький і часто вживаний Шевченком образ), і символом нового, омріяного щасливого майбутнього рідног краю.
-9-
Автор також використовує євангельські образи посіву і жнив (Притча про кукіль), передвіщаючи лихі жнива як результат недоброго засіву:
… побачите,
Які будуть жнива!
Уся система біблійних символів, використаних Шевченком, зводиться до того, щоб застерегти людей від лиха, попередити про майбутню відповідальність, навернути на Божу дорогу.
Картина змальовані поетом у "Посланні" нагадують "видіння", дані Богом пророками і описані ними в біблійних книгах. Лише прикінцеві слова пом’якшують грізний звинувачувальний тон всієї поеми і одним штрихом привідкривають завісу обіцяного майбутнього для Божого народу.
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Подібні ідилічні картини – пейзажі майбутнього часто зустрічаються в Шевченкових творах. Це його ідеал, на фоні якого контрасніше вимальовується жорстка дійснісь. Через змалювання ідеалістичних картин майбутнього проявляється велика віра поета у дієву силу слова – як біблійного так і дараваного йому Богом – поетичного. Саме ця віра в слово – характерна риса пророка і кожного великого поета. Адже і біблійне слово, і поетове мають одну мету – самоочищення людини, через яке можливе і оздоровлення суспільства:
Умийтеся! Образ Божий
Багном не скверніте
А тому пророк і поет Шевченко прагне повернути природу до її первинного стану, коли все, в тому числі і людина, було "бельми добре".
Шевченко. "Псалми Давидові".
Вперше слово "псалом" вживає Шевченко в поезії "До Основ’яненка":
Насміються на псалом той,
Що виллю сльозами.
Неспроста поет називає так свій вірш-тугу, в якому вихваляє героїчне минуле України. Адже псалом – це пісня хвали. У його душі звучить псалом безстрашним волелюбни козаком. Це слово було близьке поетові, як близькими були рідкі добрі спогади з дяківської шкільної лави. Можливо тому перша велика книга малого Тараса, яку він часто читав над покійними замість п’яного дяка, вилилася згодом у "Псалом Давидові". Це рідкісне явище навіть у світовій літературі. Адже вони є співом душі поета.
Переспіви псалмів написані в зеніті творчості поета і датовані 19.2.1845 р. Не випадкове творче звернення до Псалтира саме у цей час, за 5 днів до появи "Заповіту". Перебуваючи на Переяславщині, поет застудився і важко захворів. Часто фізично ослаблена людина очі свої піднімає вгору, думає більше про духовне, прагне досамоочищення, добра і злагоди. Саме такі настрої знаходить Шевченко у дальноєврейській поезії. І, як результат, у В’юнищі під кінець нелегкого для поета 1845 р. народжуються ці перлини – переспіви духовних пісень із Псалтиря.
Книга Псалмів (Псалтир) – це збірка 150-и духовних пісень, які були укладені в різні періоди історії ізраїльського народу. Назва книги походить від грецького слова рsaltos, що означає співання пісень під акомпонемент. Староєврейською мовою це збірка називається "Сеффер Теліччіле" – "Книга хвали".
Тематика псалмів здебільшого релігійного характеру. Псалми є молитвою до Бога, славословленням або повчанням, декотрі з них присвячені особливим подіям. Ця збірка духовних пісень поділена на 5 книг, і кожна з них закінчується славослов’ям. Вони розподілені таким чином: I – 1-41; II – 42-72; III – 73-89; IV – 90-106; V – 107-150.
-11-
Такий поділ був прийнятий в староєврейському тексті і зберігся до нашого часу.
За змістом і структурою псалми поділяються на історичні, месіанські, повчальні і прославлення.
Укладені вони різними авторами. Вважають, що Давид був автором більшості псалмів (73). Іншими авторами традиційно вважаються Асаф (12), сини Корея (11), Соломон (2), Мойсей (1), Етан (1). Авторство 50-ти псалмів невідоме. Припускають, що деякі з них написав також Давид. Як творець духовних гімнів, він є найвідоміший з усіх псалмістів, і тому новозавітні письменники визнають його автором книги Псалмів і часто називають їх Давидовими.
Давид був хоробрим воїном, геніальним полководцем і здібним державним керівником. Його життя детально описують книги Самуїлові. В дитинстві він був пастухом. За Божим повелінням пророк Сауїл помазав його на царя. Відома історія про те, як Давид переміг Голіата. Зазнавши переслідувань від першого ізраїльського царя Саула, Давид, проте, не використав можливості помститисяйому, вважаючи, що не можна піднімати руки на помазаника Божого.У Другій книзі Самуїловій розповідається про Давида як другого царя Ізраїля. За його царювання держава процвітала, вона стала сильною і могутньою. Царював Давид 40 років. Помираючи, він показав своєму синові і наступникові на царському престолі Соломону: "І будеш ти стерегти накази Господа Бога свого, щоб ходити Його дорогами, щоб стерегти постанови Його, заповіді Його та устави його й свідчення Його…". Хоча Давидоове життя не було безгрішним, але він клявся у своїх переступах і прагнув бути виконавтцем Божої волі. Саме це допомогло йому стати добрим батьком і мудрим державним керівником. Проте вище державних і політичних досягнень стоїть літературна дальність Давида. Його псалми-гімни знаходили і знаходять відгук у творчості багатьох письменників минулих епох і сучасності.
-12-
Просто, щиро і природньо-емоційно переспівує їх Шевченко. У цикл його віршів – перекладів входить 10 поезій під назвою "Псалми Давидові". Із перекладених псалмів лише 4 належать Давидові (12, 52, 53, 133), Псалом 43 написаний синами Кореевими, Псалом 81 склав Асаф, Псалми 1, 93, 149 створені невідомими авторами. Використовуючи авторитет царя, Божого обранця, псалмотворця, Шевченко називає його іменем цикл перекладів – переспівів.
"Псалми Давидові не можна практикувати як виключно літературне явище, лише як цикл поезій, символічність словесних образів, духовна насиченість, теологічна спрямованість вказують на суспільну вагомість ліричного героя, що бере на себе відповідальність за долю свого народу".
Молюся: Господи, внуши їм
Уст моїх глаголи…
(Псалом 53)
Переспівуючи Псалом 1, поет використовує ті ж образи, що і в біблійному варіанті (дорога – путь, дерево на водою, вітер). Проте деколи він дозволяє собі вільніше поводитися з текстом, наприклад, "полова, що її вітер розвіяв", поет замінює на "попіл".
Наслідуючи 43(44)1 навчальний Псалом синів Кореєвих, автор переносить подій з ізраїльських часів у сучасну йому Україну. Доволі вільно передає думку про покинутсть Богом. Свідомо скорочуючи свій варіант псалма, Шевченко закінчує, як і в оригіналі молитвою.
До оригінальних псалмів поет підходить творчо. Одні перекладає дослівно, в інших зберегає основну думку, інтерпритуючи текст, але всі вони "українізовані": насичені українським духом, народно-пісенним стилем, поетичною лексикою та образами. У його наслідуваннях вбачається глибоке знання проблем тогочасного суспільства і спроба в аналогічних старозвітніх ситуаціях побачити і підказати народу вихід. Характерно, що, як і Давид,
-13-
Шевченко свої надії покладає на Бога і звертається до нього за підтримкою і допомогою.
Особливо турбувала Великого Кобзаря, проблема непорозумінь, розбрату між українцями. Він мріяв про волю України, як результат єдності і згоди. З тієї причини поет переспівує Псалом 132 (133), цей коротенький шедевр – гімн єдності, який виділяється лаконічністю, поетичною красою і проблемами серед усіх псалмів.
Книга Псалмів. Псалом 133.
Оце яке добре та гарне яке, —
Щоб жити братам однокупно!
Воно – як та добра олива на голову,
Що спливає на бороду Ларонову
бороду,
Що спливає на кінці одежі його!
Воно як хермонська роса,
Що спадає на гори Сіону,
Бо там наказав Господь благословення,
Повіквічне життя!
Цей псалом відомий як пісня прочан. Він нагадував царю Давиду ті дні коли ізраїльтяни зібрались у тимчасовій столиці Хавроні, щоб помазати його на царя. Давида настільки вразила однодумність, всенародна єдність і підтримка, що він свої почуття записав у цьому короткому псалмі. Тут він описує і обряд помазання. Хоча над ним самим звершувався цей обряд, та він приводить у приклад помазання Мойсевого брата Ларона, який був речником, глашатаєм народу. Спеціально приготовлена запашна олива виливалася на голову обранця Божого, тим самим очищуючи і освячуючи його, вказуючи на особливу місію.
У Біблії немає жодного слова, вжитого намарне. І тут описана Хевронська роса – це не просто знайомі нам краплини на травах, а густі роси, що в суху пору року достатньо зрошували і напоювали землю, і ці роси символічно
-14-
вказують на рясні Божі благословіння – життя у добробуті, спокої, задоволенні. Останні слова є запорукою доброго та гарного життя, бо "наказав Господь благословення".
Читаючи Шевченків переспів, ми зустрічаємо ті ж образи, символи та дрібниці, що і в Давида, але стиль товару і мова його нагадують народну пісню.
Т. Шевченко. Псалом 132 (133).
Чи є що краще, лучче в світі,
Як укупі жити,
З братом добрим добро певне
Познать, не ділити.
Яко мірро добровонне
З голови чесної
На бороду Лароню
Спадає росою
І на шитії омети
Ризи дорогої;
Або риси єрмонській
На святії гори
Високій сіонській
Спадають і творять,
Добро тварям земнородним,
І землі, і людям, —
Отак братів благих своїх
Господь не забуде,
Воцариться в дому тихім,
В сім’ї тій великій,
І пошле їм добру долю
Од віка до віка.
-15-
На думку В. Скуратівського, Шевченко синтезує народну пісню із мсалмом. І це природно для поета. З однієї сторони самобутній лірик-українець, з іншої-людина, що прагне християнської довершеності, він легко і вільно викладає свої думки – пісні на папір.