Улас Самчук – письменник, редактор, публіцист

Реферат

Реферат з української літератури.

УЛАС САМЧУК (1905-1987) —

ПИСЬМЕННИК, РЕДАКТОР, ПУБЛІЦИСТ

Ім'я письменника Уласа Самчука ще прижиттєво було відоме у країнах Європи та Америки і, як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, "...не лишалось сумніву, що його талант належить до тих, яких лише кілька видає з себе народ на століття і які творять велику літературу". [1] Як зазначає літературознавець Марія Білоус-Гарасевич, "вражає не те, що на українській землі народився цей вийнятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у "волинській тихій стороні", в абсолютно безпросвітних обставинах". [2]

Таким як Самчук, кому доля накреслила стати "одним з найбільших українських письменників XX століття" з раннього дитинства закрито було дорогу "...в широкий світ, до високої освіти і вершинних здобутків європейської цивілізації. І треба було або змиритися із приреченістю долі, або ж кинути їй виклик, порвати з рідним середовищем і йти до того широкого світу, шукати в ньому себе. Улас Самчук вибрав друге. І саме цей вибір уможливив його шанс стати європейським письменником". [3]

У своїх споминах Улас Самчук мотивує свій життєвий вибір так: "Головне, те головне, моє нестерпне, безупинне, невідступне бажання писати. Бути письменником. ... Десь з сімнадцятим роком мого життя посіла мене ця пропасниця, з якою я просто не міг дати ради. Я писав днями й ночами, я занедбав навчання, за мене почали хвилюватися батьки: "От буде босяк — ледащо, не здібне навіть до хазяйства". ... Жадоба світу, знання, слави у селі, "на краю світу" під глухою, мертвою, зачумленою поліційним терором границею ... Що за дика примха! Мене рвало на куски бажання вирватися звідсіль, отрясти порох взуття і відійти на другий "край світу". [4] Рішучість, ризик, наполегливість, витримка — це ті головні якості, завдяки яким Улас Самчук йшов без оглядки до своєї заповітної мети. Як письменника і громадянина його сформували два світи, дві культури, дві традиції — Схід і Захід, Україна і Європа.

Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Уліянівни Самчуків, — як на той час, заможних хазяїв. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля: "... Дермань для мене центр центрів на плянеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився... Але також тому, що це справді "село, неначе писанка", з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами". [5]

У романі-епопеї "Волинь" Улас Самчук оповідає легенду про походження назви села: Дрімання,що з плином часу трансформувалася у Дермання, а згодом — Дермань. Свято-Троїцький монастир у I половині XV ст. заснував князь В.Ф. Острозький (Красний). З монастирем пов'язана діяльність тогочасних представників науки і культури, як: Іван Федоров, Ісакій Борискович, Іов Княгиницький, острозький грецист Кипріян, Антоній Грекович, Даміан Наливайко, Іов Борецький, Мелетій Смотрицький. У 1603-1605 рр. в монатисрі діяла друкарня на чолі з Д. Наливайком. Сюди її перенесли з Острога. З 1602 року до кінця XVIII ст. при монастирі існувало училище. В усі часи монастир був центром науки і просвітництва.

У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім'я переїхала у пошуках "за землю" в село Тилявку Кременецького повіту. Але з Дерманем хлопець зв'язків не втрачав, бо в 1917-1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. А в 1921-1925 роках він продовжив здобувати "науку" в Крем'янецькій українській мішаній приватній гімназії імена Івана Стешенка. Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська і потрапив до Бойтена, і працював як наймит у одного тамошнього міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо.

Ранній період життя Уласа Самчука (1905-1927) пройшов переважно на Волині; Дермань-Тилявка-Крем'янець. Згодом свою історію сам письменник опише так: "Ось моя власна історія, — писав він 1 серпня 1945 року. — Від 1905 до 1917 імперія Оманових. 1918-1920 — Українська Народна Республіка. 1920-1927 — Жеч Посполіта. 1927-1929 — Німеччина Веймарська, 1929-1940 — Чехословаччина. 1941-1944 — німецька окупація в Україні. 1944 — до цього дня Німеччина "п'ять по дванадцятій". Маю сорок років життя. Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. Одинадцять років війни і революції, п'ятнадцять років вигнання, чотирнадцять — миру. Польська, німецька, мадярська в'язниці. Тричі нелегальний перехід кордонів. Свідок повстання України, Польщі, Чехословаччини, Карпатської України, Протекторату, Генерального Губернаторства, Райхскомісаріяту Україна, Другого Райху, Третього Райху. Свідок їх упадку. Свідок двох найбільших воєн в історії світу. Царі, королі, імператори, президенти, диктатори, Муссоліні, Гітлер, Сталін, Голод 1932-33, концентраційні табори..." [6]

загрузка...

Саме бурхливе політчне життя, в якому завжди опинявся Улас Самчук, і формувало його як "літописця в художній формі".[7] Хоча він зазаначав і таке: "Я не належав до породи пристрастних політиків, але силою фактів був втягнутий в цю атмосферу молодих людей, яким здавалося все можливим і які майстрували фантастичні пляни свого майбутнього". [8]

Ці плани Уласа Самчука та його однодумців формувалися навколо національної ідеї України, далеко від України, в Чехословаччині, куди Улас Самчук переїхав з Бойтена. "Німецький" період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільнослухач, студіював у Бреславському університеті, мама Германа Блюме — Германіна фон Лінгейсгайм люб'язно приютила "обідраного українця" у своєму помешканні й терпляче навчала його німецькій мові. І ще цікавий достовірний факт. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через п'ятнадцять років: завдяки його клопотанню німці 20 квітня 1942 року випустили письменника якого арештували 20 березня цього ж року з Рівненської в'язниці,. Герман Блюме у Рівному працював на посаді начальника цивільної поліції райхскомісаріату "Україна".

Бойтен і Бреслав стали для Уласа Самчука благословенням у велику літературу. Звідси він надіслав до "Літературно-наукового вісника" свої перші "новелі", там виникли задуми більших романів. У спогадах "Мій Бреслав" Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому містечку "в моєму всесвіті появилась туманність, з якої поволі вилоньовались контури майбутньої "Волині". [9]

З 1929 по 1941 рік Улас Самчук жив у Празі: "У житті кожної людини є час і місце, що творять вісь її буття. У моєму житті таким місцем була Прага і час, у ній прожитий... Але все-таки тут я визрів як письменник, тут формувалися мої ілюзії, мої фата-моргани, мої суперечності. Тут пізнав певне число людей моєї мови, з якими судилося ділити долю і недолю мого життя..." [10]

Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке торило "його Прагу", Улас Самчук називає Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Галагана, Леоніда і Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Сергія Шелухіна, Микиту Шаповала, Валентина і Лідію Садовських, Русових, Яковлевих, Мідних, Батинських, Слюсаренків, Щербаківських, Сімовичів, Лащенків, Горбачевського, Ольгерта Бочковського. [11]

У Празі Улас Самчук належав до Студенстської академічної громади. "Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс". [12]

Український письменник Улас Самчук саме у Празі написав у 30-ті роки роман "Кулак", спрямований на захист життєдайних спроможностей українського селянства, роман "Гори горять" — про боротьбу закарпатських гуцулів за своє соціальне та національне визволення, у 1933 році з-під пера волинського письменника вийшов роман "Марія" — про організований сталінсько-більшовицькою системою СРСР голодомор. Слід сказати, що одночасно із "Марією" Улас Самчук працював над романом-епопеєю "Волинь" у трьох частинах, робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман "Волинь" приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук, "У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман "Волинь" (як і Володимира Винниченка за "Сонячну машину"). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентоздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами". [13]

Печально і яскраво водночас відтворила "історичну несправедливість" талановита рівненська письменниця (до речі, внучка Василя Бухала — дерманського сусіда і однокласника Уласа Самчука — Р.Р.) Лідія Рибенко у вірші "Уласові Самчуку":

Не так вже їх багато на Землі —

тих іскор Божих творчого горіння.

Сяйне одна чи дві на покоління

метеоритним спалахом в імлі...

Яке блаженство і який то біль —

людської пристрасті терпке причастя...

Але чи є, скажіть, великим щастям

творить шедеври у краю рабів?

Віншують нобелістів королі,

у троннім залі — урочисті речі,

та не тобі. У тебе — хрест предтечі

лауреатів вільної землі. [14]

Улас Самчук своє перше оповідання "На старих стежках" опублікував у 1926 році у варшавському журналі "Наша бесіда", а з 1929 року став постійно співпрацювати з "Літературно-науковим вісником", "Дзвонами" (журнали виходили у Львові), "Самостійною думкою" (Чернівці), "Розбудовою нації" (Берлін), "Сурмою" (без сталого місця перебування редакції).

Прага привела Самчука у велику літературу, Прага привела його й у велику політику.

1 2