Історична повість Богдана Лепкого "Мотря": хронотопічна структура твору

Реферат

ІСТОРИЧНА ПОВІСТЬ БОГДАНА ЛЕПКОГО "МОТРЯ": ХРОНОТОПІЧНА СТРУКТУРА ТВОРУ

Простір і час взаємозалежні й взаємозумовлені. "Ми не знаємо жодного явища в природі, яке не посідало би частини простору і частини часу"1, — пише В.Вернадський. Інший дослідник С.Бабушкін, розглядаючи проблему: "Що пов'язує простір і час у мистецтві?", наводить слова Ж.Гюйо: "Спробуйте уявити собі час як такий? Ви досягнете цього лише тим, що уявите собі простір. Ви будете змушені розташувати послідовні явища в одну пряму лінію, вмістити одне явище в одній точці лінії, інше — в другій. Одне слово, для того, щоб уявити собі час, ви викличете ряд просторових образів"2. Тому О.Ухтомський запроваджує в науковий обіг термін "хронотоп" на означення часопростору3. Для світосприйняття художнього твору ним уперше скористався М.Бахтін. На його думку, хронотоп — це "суттєвий взаємозв'язок часових і просторових відносин, художньо освоєних у літературі..."4 Злиття часопросто-рових прикмет "забезпечує естетично довершене ціннісне пізнання людини й евіту"5.

В основі ж написання будь-якого художнього твору на історичну тему лежать два фактори: фактор художнього вимислу і фактор правдивості зображуваного. То-. му, відтворюючи становище Гетьманщини на початку XVIII ст., Б.Лепкий базує художній часопростір повісті "Мотря" на реальній історичній ситуації. І хоча хронологічні рамки змальованого обіймають 1706—1707 роки, автор не обмежується лише цим періодом.

Саме тому він прагне віддати належне усім 20-ти рокам гетьманування Івана Мазепи. Адже увійшов цей період у історію як "періклів вік розвою України" (Ю.Іван-ченко)6 або як "золота доба" (Д.Дорошенко)7. Мазепа поклав край Руїні, яка остаточно знесилила Українську козацьку військову державу, стабілізував життя народу, дбав про освіту і культуру, розбудовував церкви, укріплював міста. То був час загального добробуту українців. Відгомін його знаходимо в повісті у величезному хронотопі побутовості.

Дивіться також

Художній час тут, сказати б, буденний, з інтригами, конфліктами, дріб'язковими проблемами, він протяжний, нудотний, подекуди наближається до циклічного, прикмети якого, за М.Бахтіним, "прості, грубо-матеріальні, міцно зрослися з побутовими локальностями"8. І

' Из рукописного наследия В.И.Вернадского // Вопросьі философии. — 1966. — № 12. — С.112.

2 Див.: Бабушкин С. Проблема художественного време-ни пространства // Пространство й время. — К., 1984. — С.280.

3 Див.: Ухтомский А. Письма // Пути в незнаемое:

(Сб.Ю). — М" 1973. — С.398.

4 Див.: Бахтин М. Формьі времени й хронотопа в романе // Вопросьі литературьі й зстетики. — М. 1975. — С.234.

5 Див.: Кир'янчук Б. Романи Івана Франка 90-х років XIX століття: проблема часу-простору: Автореф. дис. ...канд.філолог. наук. — К., 1993. — С.61.

6 Див.: Іванченко Ю. Від упорядника//Мазепа: Збірник. — К., 1993. — С.5-8.

7 Див.: Дорошенко Д. Нарис історії України. — К., 1991. — Т.2. — С.130-134.

8 Див.: Бахтин М. формьі времени й хронотопа в романе. — С.396.

хоча у "Мотрі" немає повторення з дня на день одних і тих же дій, складається враження, що життя героїв минає у незмінному ритмі. Інакше чим пояснити те, що Б.Лепкий аж у трьох розділах ("Ранком", "На фортеці", "Марія-Магдалина") описує життя-буття всього лиш однієї половини дня гетьмана і більше до цього не повертається? Виступають наперед і суто матеріальні потреби. Наприклад, для генерального судді Василя Кочубея найголовніше смачно поїсти, випити й добре виспатися. Від його неспокійної молодості залишилася тільки колекція зброї.

Простір у цьому хронотопі має закритий характер. Основною його одиницею є двір (двір гетьмана у Києві і Бахмачі, генерального судді — у Ковалівці й Батури-ні). Використовуючи топос двору, Б.Лепкий продовжує традиції змалювання обмеженого простору (згадаймо про існування у літературі таких локальностей, як "замок", "салон") і констатує на тому, що у період Мазе-пиного правління значно поліпшилося становище козацької верхівки. Хоч автор відтворює побут лише у маєтку гетьмана та генерального судді, розкуті, вільні дії старшин свідчать: з одиничного можна робити висновок про становище загалу. Особливе акцентування на деталях побуту. Так, у гетьманському палаці маємо і пухнасті перські килими, і шафи з мосяжними ґратками, і книжки, оправлені в білий пергамент, і золотий та срібний посуд, і мистецьки оздоблені скатертини й фіранки. Але нагромадження речей для відтворення багатства старшин недостатньо. Тому Б.Лепкий поєднує їх з природними реаліями. Величний дім Кочубея у Ковалівці оточують "сади, городи, пасіки й вітряки"9. "Як далеко оком кинеш — усе його — і земля, і люди, і навіть те небо, що зрошує поля дощами, і сонце, що, здається, тільки йому й світить" (С.72). Простір сприймається як прекрасний художній світ, навіть навіює думку про ідилію. Але повідомлення про те, що "Любові Хведорів-ні всього було замало" (С.72), абсолютно руйнує її. Мотря теж підкидає ложку дьогтю: "Наскучили оці багатства, похлібства, пустомельства, усі ви наскучили мені... Усі!" (С.75), — заявляє вона Чуйкевичу. Справді, ідилія — це іконний образ ідеалу, що асоціюється зі щастям. Там, де немає щастя, зникає і вона. Буття стає тоскним і непривабливим. У подальшому переліку речей і предметів розкоші уже вчуваються іронія і біль. За зовнішнім блиском і процвітанням приховується внутрішній занепад. І пишна садиба генерального судді сприймається не краще, як садиби у творах Оноре Бальзака, "самий вигляд яких наганяє нудьгу, мов най-похмуріші монастирі, найсіріші стіни, найсумніші руїни"10.

загрузка...

Оте внутрішнє деградування виходило на прямий зв'язок з двома проблемами: 1) з участю України у Великій Північній війні (1700 — 1720), яка зовні нібито й не зачіпала інтересів Гетьманщини — боротьба велася за вихід Балтійського моря між Московщиною і Швецією, та все ж вносила в елементи добробуту розлад. Адже Україна, будучи автономною державою у складі Московщини, мусила підтримувати її політику і всіляко допомагати їй; 2) з проблемою недержавності Гетьманщини. Розібратись у ній Б.Лепкому допоміг В.Липинсь-кий, дружба з яким припала саме на краківський період життя письменника.

Коли ж заглянути у праці талановитого історика і звеличника героїчного минулого В.Липинського, то серед статичних причин української недержавності знайдемо: 1) невигідне географічне положення у Європі (битий шлях); 2) родючі землі, що постійно притягали до

9 Лепкий Б. Мотря. — Львів, 1991. — С.72. Далі зазначаємо у тексті лише сторінку.

10 Див.: Бальзак О. Ежені Гранде // Твори. — К., 1971. — С.323.

себе завойовників та вели до надзвичайно швидкої дегенерації громадянських інстинктів у людей; 3) "неусталеність раси" — "повний брак патріотизму і зненависть до своїх власних земляків"; 4) "перевага в нашому характері емоціональності над волею і інтелігентністю"11. Таке трактування вічної залежності українців від своїх сусідів відповідає в історичному циклі повістей Б.Лепко-го універсальній просторовій одиниці — степу,

Саме поняття степу несе у собі відчуття волі, непевності і неприборканості. Воно є ознакою політичного безсилля народу. "На безмежних степах, ... де не розуміли, що свобода лежить в обмеженні і в обов'язках, де кожний козак, осівши, хотів наслідувати шляхтича, бо це ж був його ідеал в часі мира, — тяжко було взагалі наладнати державне життя", — констатує В.Безушко12. От і лепківський Мазепа, розглядаючи можливість досягнення самостійності Гетьманщини, доходить висновку: "В тім-то й біда, що Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах...

...Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави" (С.186 — 187).

Простір степу і непевний, тривожний час сприяють становленню величезного кризового хронотопу порога. "Час у цьому хронотопі, по суті, є миттю, яка наче не має тривалості і випадає з нормального протікання біографічного часу"13. У Б.Лепкого поріг існує в тісному переплетенні з побутовим хронотопом. Пізнаються вони найчастіше через часопростір дороги. Чітке виявлення хронотопу дороги маємо в оглядинах гетьманом Києва, подорожі Чуйкевича у Ковалівку та генерального судді у Батурин.

Цілісний простір Києва творить контраст до побуту у Мазепиному дворі. Він уже не настільки згущений, як в описі бенкету у гетьмана, не локалізований двором чи кімнатою. Хвалитися тут нічим: зустрічалися каліки і вбогі, вулиці подекуди вимощені деревом, а іноді траплялися ями і вибоїни. "Лампи світилися уночі тільки перед гостинницями та заїжджими домами, хто що хотів, те й викидав на вулицю, а в днину не було кому спря-тати цього мотлоху. Київ був подібний до великого заїжджого дому, в котрім годі завести лад, бо все хтось новий приїде і насмітить... Тільки розкішні церкви приваблювали до себе очі" (С.40).

У топосах Києва бачимо ще дві протилежності, пов'язані з будовою фортеці на Печорську та з монастирським життям. Перша сприймається як маленька зона пекла, як прелюдія до трагедії Батурина, друга — як скромне, тихе, прижиттєве існування. Дані просторові сфери існують у творі автономно, вони є взаємно відмежованими, як і відмежоване життя різних верств населення. Саме тому головний герой зустрічає просторові опозиції, що утворюють зону відчуження, відчуття якої Б.Лепкий спеціально підкреслює: "Не можна сказати, щоб гетьман був вдоволений ладом, який на вулицях бачив" (С.40), "закусивши губи і приказавши своєму серцю мовчати, зближався він до цього нового пекла" (до Печерська. — Б.В.), "як їм тут тихо, як далеко від турбот і суєти житейської!" (С.48) — думав Іван Мазепа, входячи у монастирську браму.

Розширюючи рамки топосів, автор досяг цілісності у висвітленні буття міста. За Б.Лепким, простір Києва — то єдність контрастів: добробуту і тяжкого життя, спокою і тривоги. Він не заходить у суперечність із загальним становищем Гетьманщини на початку XVIII ст. І все

11 Див.: Л ипи нський В. Листи до братів хліборобів.— Нью-Йорк, 1954. — С.421-427.

12 Безушко В. Лепкого "Мазепа" // Діло. — 1929. — 4.78. — С.З.

13 Бахтин М. Формьі времени й хронотопа в романе, — С.397.

ж хронотоп порога виявляється тут не так виразно, як на периферії.

1 2 3