РЕФЕРАТ
на тему:
Три російські реалісти ХІХ ст.
До визначних російських реалістів ХІХ ст. можна віднести таких відомих письменників як Л.Толстой, А.Чехов, О.Бунін, О.Купрін та інші.
ЛЕВ ТОЛСТОЙ
9 вересня 2003 року — 175 років з дня народження російського письменника і громадського діяча. Дослідники творчості Льва Миколайовича Толстого підрахували, що за своє життя він написав понад 500 творів — художніх, філософських, публіцистичних. Грандіозну письменницьку працю Толстого його сучасники оцінювали як безприкладний подвиг. "Історичне значення роботи Толстого, — писав у 1909 році М.Горький, — вже тепер можна розуміти як підсумок усього пережитого російським суспільством за все XIX століття, і книги його залишаться у віках як пам'ятник наполегливої праці, зробленої генієм". Життя підтвердило глибоку справедливість цієї оцінки.
Народився Л.М.Толстой у родовому маєтку Ясна Поляна Тульської губернії у найдавнішій аристократичній сім'ї. Здобув домашню освіту і виховання. Атмосфера, що панувала в домі Толстих, буквально відображена в його творі "Дитинство. Отроцтво. Юність".
У 1841 році, після смерті батьків, майбутній письменник з трьома братами і сестрою переїжджає до Казані, до опікунки П.Юшкової. Шістнадцятирічним юнаком він вступає до Казанського університету на філософський факультет, з розряду потім вчиться на юридичному факультеті. У 1847, не закінчивши курс, залишає університет і приїжджає в Ясну Поляну. Наступні чотири роки проводить в пошуку: намагається перевлаштувати побут селян Ясної Поляни, живе світським життям у Москві, поступає на службу канцелярським службовцем у Тульське дворянське депутатське зібрання. Але рутинна служба не задовольняла молодого Толстого.
У період Севастопольської кампанії 1854-1855 років Толстой пише цикл "Севастопольських оповідань", де достовірно показує описав нещадну картину війни. Цикл цей цікавий своїм підходом до опису подій війни, який одночасно дає і цілісний образ, і зображення конкретних героїв. Вже у цьому ранньому творі проявилася народність творчості Л.Толстого. У 1855 році він залишає військову службу і переїжджає до Петербурга. Тут він зблизився з співробітниками журналу "Современник".
На початку 1860-х років Л.М.Толстой здійснив дві поїздки за кордон, а повернувшись, присвятив себе громадській роботі. Вивчивши систему народної освіти в Європі, він почав видавати педагогічний журнал і відкрив народну школу в Ясній Поляні. Будучи переконаним прихильником скасування кріпацтва, Л.М.Толстой залишився незадоволеним проведеною у 1861 році реформою. Тоді ж він вступив на посаду мирового посередника в одному з повітів Тульської губернії, щоб мати можливість брати участь у захисті селянських інтересів при поділі землі. Це викликало велике незадоволення тульського дворянства, і на Л. Толстого було написано донос. В Ясній Поляні за відсутності Льва Миколайовича було зроблено обшук.
У 1860-1870 роках вийшли два безсмертні твори Л.Толстого: "Війна і мир" (1863-1869) та "Анна Кареніна" (1873-1877). "Війна і мир", за словами самого письменника, — результат надзвичайного авторського зусилля.
Роман цей відразу ж після виходу в світ став широко відомий не лише в Росії, а й за рубежем, досягнувши небувалого успіху. В романі "Анна Кареніна" письменник показав трагедію жінки, яка опинилася у полоні руйнівної пристрасті. У цьому творі Л.Толстой викриває фальшиві основи світського суспільства, показує розпад патріархального устрою, руйнування сімейних устоїв. Світосприйняттю індивідуалістичною і раціоналістичною свідомістю він протиставляє самоцінність життя як такого у його нескінченності.
З кінця 1870-х рр. Л.М.Толстой, який переживав духовну кризу, а пізніше був захоплений ідеєю морального удосконалення і опрощення (що породила рух толстовства), приходить до дедалі непримиреннішої критики суспільного ладу. Новий світогляд Толстой висловив у творі "Сповідь"" (1882), де розповів про переворот у своїх поглядах, сенс яких він бачив у розриві з ідеологією дворянського класу і переході на бік "простого трудового народу". Цей твір, який містив різку критику існуючого тоді в Росії державного і суспільного ладу, було заборонено цензурою.
Л.М.Толстой прийшов до створення свого власного релігійно-філософського вчення. В основі його — моральні заповіді Нового Заповіту: вимога любові до людей і проповідь непротивлення злу насильством становлять зміст так званого толстовства, яке стає популярним не лише в Росії, а й за кордоном. Ідеї Л.М.Толстого знайшли своє відображення і в його останньому романі "Воскресіння" (1899), в якому шляхом до морального вдосконалення є виправлення своєї провини і звернення до євангельських заповідей.
На початку 1900-х років він написав ряд статей, що викривають всю систему державного управління. Уряд Миколи II виносить постанову, за якою Найсвятіший Синод (найвища церковна установа Росії) відлучає Толстого від церкви як єретика. Це викликало хвилю обурення в суспільстві. В останні роки життя Лев Миколайович Толстой у своєму прагненні до самовдосконалення і в критичному ставленні до себе переживав важкі душевні муки, вважаючи, що сам він живе не зовсім так, як проповідує.
У маєтку, в оточенні сім'ї, він не міг вести той наближений до простонародного спосіб життя, якого прагнув. У ніч на 28 жовтня 1910 року Л.Толстой пішов з Ясної Поляни в супроводі дочки Олександри Львівни (яка єдина з усієї великої родини повністю поділяла переконання батька) і сів у поїзд Рязанської залізниці. В дорозі він захворів на запалення легенів і 7
Творчість Л.М.Толстого — це надзвичайно велика школа художньої майстерності. Вона є прикладом широти охоплення митцем життєвих явищ, сумлінності, наполегливої, вимогливої праці. Справедливі щодо цього слова М.Горького: "Не знаючи Толстого, не можна вважати, що знаєш свою країну, не можна вважати себе культурною людиною".
А.П.ЧЕХОВ
Антон Павлович Чехов народився 17 січня 1860 р. у м. Таганрозі в сім'ї дрібного крамаря. Його батько, Павло Єгорович, захоплювався церковним співом, керував церковним хором, грав на скрипці. Його здібності передалися і його п'ятьом дітям: Олександр і Антон стали письменниками, Микола — художником, Марія — викладачем, Михайло — актором світового рівня.
Хоча його дружина була проти, Павло Чехов віддав синів до Царекостянтинівської школи, звідки дітей невдовзі прийшлося забрати, оскільки ніяких знань вони не почерпнули.
У 1876 році батько Чехова розорився і переїхав з сім'єю до Москви. Антон залишився в Таганрозі сам, оскільки потрібно було закінчити гімназію. Проте особливих здібностей Антон не виявляв і в гімназії, де восьмирічний курс пройшов за десять років, затримуючись в третьому і пятому класах по два роки. Але причиною цього була не бездарність. Йому просто не було коли учитися. Хлопець був дуже зайнятий в батьківській лавці і церковному хорі. І все-таки не будь в житті Чехова церковного хору і співів — не було б його чудових оповідань "Художество", "Архиерей", "Студент", "Святой ночью" з дивовижною красою простих віруючих душ, з блискучим знанням церковних служб, давньоруської мови. Та й втомливе сидіння в лавці не минуло для Чехова безслідно: воно дало йому, за словами И. А. Буніна, "раннє знання людей, зробило його дорослішим, оскільки лавка батька була клубом таганрозьких жителів, місцевих селян, афонських монахів".
Важкі враження дитинства і юності найдуть пізніше відображення в оповіданнях Чехова про дітей. Згадати хоча б такі його оповідання, як "Ванька", "Спать хочется". Є в нього також своєрідна серія оповідань про вчителів— "Человек в футляре", "Крыжовник", "О первой любви". В роки навчання в гімназії майбутній письменник багато читав, писав нариси для гумористичного гімназіального журналу "Заїка", де він проявляв себе також як професійний критик, яскраво і образно розказуючи про прочитане і побачене.
Проте своє майбутнє Антон Павлович вирішив присвятити медицині. В 1879 році, по закінченні гімназії, він получив невелику стипендію і перебрався до сімї в Москву, де й поступив на медицинський факультет московського університету. Проте грошей на прожиття не вистачало, і Чехов починає активно співпрацювати в журналах: пише невеликі оповідання і посилає їх в різні видання. В 1880 році в журналі "Стрекоза" з'являються перші публікації його гумористичних оповідань, які швидко здобували популярність. Він публікує свої гуморески під різноманітними, смішними псевдонімами: Балдастов, Брат мого брата, Людина без селезінки, Антонсон, Антоша Чехонте..
Літературні заробітки Чехова часто виявляються єдиними прибутками в сімї, де він незабаром стає головою великого клану. Саме тому не всі написані Чеховим твори однаково рівнозначні в художньому відношенні. Він пише різні по жанру твори: починає з пародій, від яких переходить до гумористичних нарисів і сценок.
Друкується Чехов також в різних виданнях, де приймають його оповідання, але все ж він надає перевагу журналу "Осколки", де для нього був створений спеціальний розділ під назвою "Осколки московской жизни". Деякі його оповідання тих років дістали дуже схвальні відгуки, і серед них— "Анюта", "Аптекарша", "Муж". За перші пять років Чехов написав таких оповідань близько 400, відтворивши у них людей різних професій і соціальних верств: акторів, лікарів, військових, купців, учителів, літераторів, священиків, чиновників та багато інших. Всі сторони життя ставали обєктом художніх зацікавлень Чехова. Письменник висміював обивателів, тому комізм та іронія склали головну особливість його творчості.
В 1884 році виходить перший збірник оповідань Антона Павловича Чехова, позитивно оцінений критикою,— "Сказки Мельпомены", в який ввійшли шість оповідань з життя людей театру.
1884 рік видався надзвичайно вдалим для Чехова. Закінчуючи університет, він уже був автором таких чудових творів, як "Хирургия", "Хамелеон", "Жалобная книга", "Смерть чиновника", "Толстый и тонкий", які пізніше будуть рахуватися програмними в його творчості. Всі вони виросли з невеликих історій, анекдотів, смішних сценок і по суті перетворилися в сатиричне викриття сучасної Чехову дійсності. Його оповідання— новели— це епічні твори, в яких ставляться великі морально-психологічні проблеми.