Повість Стругацьких "Важко бути богом" як антиутопія

Реферат

Повість Стругацьких

"Важко бути богом" як антиутопія

Творчість російських фантастів Аркадія і Бориса Стругацьких не належить до розважальної літератури і "легкого" чтива. Стругацькі продовжують і розвивають ту лінію наукової фантастики, котру визначають як фантастику соціальну, що була започаткована Гербертом Уеллсом ("Війна світів", "Звільнений світ", "Самодержавство містера Паргема" та інші). Одним з великих завоювань реалістичної літератури Нового часу є її критична позиція у ставленні до сучасного суспільства. Ця позиція властива і творчості Уеллса: він виявляв небезпечні тенденції у розвитку людської цивілізації (війна як звичне і "нормальне" явище; використання досягнень науки для поневолення людини; тенденції фашизації в країнах " культурної Європи"; духовна деградація людини). Фантастика Уеллса — реалістична, бо вона в умовній формі розкриває реальні соціальні суперечності і загрози у розвитку суспільства, втрату ним гуманістичної орієнтації; страх перед невідомістю похмурого майбутнього, наступ котрого ще вчора був підготовлений "людиною нерозумною". Проблема соціальної нерозумності і конфлікт з нею одиноких носіїв розуму — головний у його творчості. Саме цей конфлікт на першому плані і в повісті Стругацьких "Важко бути богом".

Подальший розвиток соціальної фантастики у творчості К.Чапека ("РУР", "Біла хвороба" "Мати"), О.Хакслі ("Новий прекрасний світ", "Мавпа і сутність", "Острів"), І.Єфремова, ("Туманність Андромеди", "Час Бика"), С.Лема ("Повернення з зірок", "Футорологічний конгрес"), Р-Д.Бредбері ("451 по Фаренгейту", "Марсіанські хроніки"), Р.Мерля ("Мадрапур") та інших фантастів ХХ ст.

Існує багато визначень сутності наукової фантастики: "галузь художньої літератури", "вид художньої фантастики", "художнє прогнозування майбутнього" і т.д. І треба погодитися з тим, що головний спосіб творення фантастичного світу — так званий "мисленний експеремент". У його основі — якесь припущення, котре і виступає причиною дії фантастичного твору: "а що було б далі, якби ... сталось таке". Основою сюжету у цьому разі стають незвичайні соціальні, наукові, етичні наслідки цієї причини. "Науковість" наукової фантастики у тому, що ця фантастична причина — вірогідна, можлива, не суперечить досягнутому рівню знань, висновкам сучасної науки, а значить — і логіці мислення. Але логіка фантастичного твору — парадоксальна, вона різко розходиться з "правильною логікою" так званого здорового глузу — прямолінійного і поверхового мислення самовпевненого обивателя, який "все знає".

Головне "надзавдання" соціальної фантастики — винести на "поверхню" свідомості масового читача суспільні наслідки не тільки нових можливостей прогресу, але й загроз і небезпек, які несуть людству непередбачувані і передбачувані тенденції розвитку суспільства і відкриття сучасної науки. Наслідки — несподіванні, особливо у розкритті надскладних, а тому суперечливих і парадоксальних шляхів розвитку суспільства. Соціальна фантастика формує здатність до нестандартного і "глибинного" мислення — вміння бачити приховані наслідки (часто руйнівні) тих чи інших суспільних подій. Нерідко вони, ці події, — свого роду обманна піна, збурення "поверхні", котра до часу приховує глибинну течію магістрального потоку життя, поки що не побаченого і не усвідомленого людським загалом. Талановита фантастика у своїх найвищих взірцях — це справжня "велика література", а не розважальне чтиво для диванного відпочинку. Така література вимагає неабиякої напруги пізнавальних зусиль читача, неприземленої уяви, здатності відмовитися від порушених стереотипів. "Велика фантастика" розковує розум читача, поневолений буденною рутиною життя, що немилосердно руйнує духовні сили опору людини.

Головний жанр соціальної фантастики сьогодні — антиутопія (роман, повість, оповідання, драма), пафосом якого є застереження, попередження про ті соціальні небезпеки, котрі становлять загрозу для існування суспільства. Події, про які йде мова, будуть розвиватися саме так, як показано їх у творі-антиутопії.

Повість Стругацьких "Важко бути богом" (1964) повністю відповідає змістовним жанровим ознакам антиутопії. Образний світ письменників парадоксальний у своїй актуальності: складається враження, що багато чого в соціальних процесах Східної Європи 80-90-х років, проблеми нашого сьогоднішнього буття давно були передбачені і зрозумілі проникливим реалістам. І хай нас не бентежить термін "реалізм" стосовно фантастичних творів: фантастика не суперечить реалізмові, головний принцип котрого — соціальність, аналіз явищ життя (в тому числі і психології людини) з соціальної точки зору. Але правда життя не тотожна реалізмові, а тому її різнобічну сутність можуть розкрити автори різних літературних напрямів. Згадаємо "Острів доктора Моро" Г.Уеллса, "Острів пінгвінів" А.Франса, "Залізну п'яту" Д.Лондона, "Війну з саламандрами" К.Чапека, "Замок" Ф.Кафки, "Чевенгур" А.Платонова, "Ми" Є.Замятіна. Саме у цих творах з вражаючою силою були передбачені головні тенденції розвитку світової історії ХХ століття.

загрузка...

Кращі твори Стругацьких — "Спроба до втечі" (1962), "Важко бути богом" (1964), "Друге нашестя марсіан" (1967), "Пікнік на узбіччі" (1972), "За мільярд років до кінця світу" (1977), "Жук у мурашнику" (1980), "Хвилі гасять вітер" (1986), "Обтяжені злом" (1988), "Місто приречене"(1989). Усі вони — помітні явища у літературному процесі 60-80 років. Їх вирізняє інтелектуалізм, єдність трагічного і гумористичного, "піднесений побутовізм". І, нарешті, — рідкісні властивості таланту — вміння гіпотетичному надати рис реальності, збагнути психологію людини майбутнього. Все це робить творчість Стругацьких особливо привабливою для мислячого читача.

Повість — антиутопія "Важко бути богом" — твір реалістичний, бо змістовне ядро її творчого методу —соціальний аналіз причин і наслідків історичного парадоксу — так званого "зигзагу історії": зловісна тінь майбутнього невідворотно насувається з минулого (майбутнє — фашизм ХХ століття у виродженому симбіозі з примітивним і кривавим феодалізмом минулого). В основі сюжету повісті — фінал експедиції землян, співробітників. Інституту експериментальної історії на далеку планету, в соціальному устрої котрої загрозливо переплелися ранній феодалізм і фашизм, відомий нам із земної історії ХХ століття.

Проблема соціальної нерозумності і безумства на черговому повороті історичного процесу — головна у цьому творі.

Головний герой повісті — земний учений — історик Румата Есторський разом з тим і чудовий актор, котрий уже шість років тому з метою конспірації ввійшов у роль місцевого задерикуватого і спесивого аристократа, забіяки і дуелянта, шляхетного придворного у королівській столиці Арканарі. "Фат и прожигатель жизни, любимец дам и запуганных преследованиями ученых", — так іронічно і серйозно характеризує героя один з літературних критиків. У суспільстві королівства Арканарського — однієї з держав далекої планети — ситуація тотального занепаду і деградації. Румата Есторський, людина майбутнього, потрапляє в історичне минуле, бачить неймовірні страждання переважної більшості населення держави. Цілком зрозумілим є його людський порив — змінити становище народу на краще. Але втрутитися — значить принести людям ще більші страждання. Трагічна дилема безвиході: суспільство ще "не доросло" до того, щоб зрозуміти своє становище і звільнити себе від страждань власними силами. Допомога "збоку" — передчасна, бо суспільство саме повинно вистраждати свою свободу, свій суспільний утрій і майбутнє. І ця історична необхідність страждань як хресний шлях олюднення — найбільша мука гуманіста Румати. Інструкція організаторів експедиції вимагає від її учасників: уся земна могутність, у тому числі і зброя, буде при вас: "Але пускати його в дію вам не дозволяється ні при яких обставинах. Ви мене зрозуміли?". Але збурена совість Румати штовхає його на рішучі дії, бо він не може байдуже дивитися на біль і муку людей. Але могутній розум владно йому диктує: зупинися, бо такий стан суспільства на даному етапі його розвитку — історично необхідний. Сама думка про таку "необхідність" для нього — нестерпно палюча. І перемогла совість, але вона призвела до поразки: такий ось діалектичний парадокс трагічності героя.

Його "неземний розум", вражаюче вміння володіти зброєю, гуманізм і вища інтелігентність людини, яка прийшла з майбутнього, викликають до нього підозру, і не тільки найбільш проникливих. Тут щось не так — ось-ось збагнуть ті, з ким стикається Румата. А дехто так і говорить, що він — не людина, а один з богів, який видає себе (надзвичайно вміло!) за людину. Він допомагає книжнику Кіуну, котрий рятується втечею із страхітливої столиці. Шляхетний дон Румата занадто добрий для жорстокого світу, в якому майстер катування Реба є вищим авторитетом, бо це сатана у подобі людини. Мордаті штурмовики ("сірі сотні"), що хлебчуть низькопробний самогон, з сокирами чи палицями в руках, "всім серцем віддані сірому слову і сірій справі". Неймовірно тяжко дивитися на світ пануючого зла і не втручатись у його справи, як бог світозарних висот, Румата не може, але і провалити експеремент, загубити експедицію також не може. Тупикова, точніше, трагічна ситуація непереборної безвиході. У хвилину душевної слабкості Румата з гіркотою роздумує: "Значить, так і треба, — думав він, — значить, інакше просто неможливо! Там, де вищою честю вважається бути "звичайним донищиком у таверні "Сіра радість". Але і роздуми розумника Кіуна про мораль у суспільстві нагадують обтяжливі роздуми Румати. І в цьому надія. Правда, не все так просто. Стихійні бунтівники типу Арати Горбатого на терор відповідають терором. І розмотується безкінечний ланцюг насильства, самопожирання суспільства. І навіть дон (чи бог) Румата поки що не може зупинити цей кривавий колообіг. Дійсно важко бути богом, якщо ти — людина, до того ж з доброю душею.

По всій країні "гримлять кованими чобітьми приземкуваті червонопикі хлопці в сірих сорочках, з важкими сокирами на правому плечі. І принишкли зацьковані грамотії, "оголошені поза законом за те, що вони вміють і хочуть лікувати і вчити свій замучений хворобами і погрузлий у неуцтві народ".

1 2 3