Гортаючи сторінки української класичної літератури, ми занурюємось не лише в емоції героїв, але й в колоритний світ їхнього повсякденного життя. А хіба можна уявити собі побут без керамічного посуду? Безперечно ні!
Описи пишних бенкетів в "Енеїді" Котляревського або родинні стосунки та колоритні побутові сварки в "Кайдашевій сім'ї" Нечуя-Левицького сповнені згадками про традиційний керамічний посуд українців.
Щоб краще розуміти про що писали класики, пропонуємо познайомитись з нашим словничком традиційного українського глиняного посуду.
Глечик – це певно найвпізнаваніший предмет українського гончарства. В літературі Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та інших українських письменників глиняний глечик слугує символом селянського побуту.
Згадка в літературі: "Кайдашиха стояла перед мисником, тримаючи в руках повний глечик з молоком…" — "Кайдашева сім'я" І. Нечуй-Левицький.
Макітра – це незамінна річ в обрядовій культурі українців. Це посуд в якому перетирають мак на кутю або страви з маком на Маковія. Крім того, макітри застосовували для зберігання продуктів або для подачі на стіл гарячих страв, як вареники або галушки.
Згадка в літературі: "Принесла макітру, антипку, та й давай терти…" — "Конотопська відьма" Г. Квітка-Основ'яненко.
Горщик – це головний посуд на кухні кожної господині. Саме в горщиках в печі готувались всі основні страви. А вираз "побити горщики" означає сварку між членами родини або близькими людьми.
Згадка в літературі: "Не чіпай моїх горщиків, бо я твої миски поб'ю" — "Кайдашева сім'я" І. Нечуй-Левицький.
Миска – це широкий, відносно мілкий столовий посуд. Миски для щоденного вжитку були простими, святкові ж слугували справжніми витворами мистецтва. Їх покривали поливою, розписували яскравими орнаментами. Зберігались миски на спеціальній відкритій полиці – миснику.
Згадка в літературі: "На столі стояла велика глиняна миска з гарячим борщем, над яким здіймався густий пахучих пар, лоскочучи ніздрі зголоднілій за день родині." — "Fata Morgana" М. Коцюбинський.
Керамічні близьнята – це два однакові за розміром невеликі глиняні горщики, які з'єднували між собою спільним вушком або ручкою. В такому посуді жінки носили обід в поле для своєї сім'ї. В один горщик наливали борщ або юшку, а в інший насипали кашу або вареники.
Згадка в літературі: "Тьотя Маринка прийшла на лан пізненько, коли сонце вже підбилося під самий зеніт. Зняла з плеча вузлик, дістала полив'яні двійнята, у яких ще зорів теплий куліш, і гукнула до чоловіка…" "Вир" Г. Тютюнник.
Куманець – це вишуканий та святковий предмет побуту. Куманець має унікальну дископодібну форму з отвором посередині, він стоїть зазвичай на чотирьох ніжках та прикрашений декоративною ручкою. Використовувався для розливу вина або наливки під час застілля. А велика дірка посередині дозволяла вішати його на лікоть і швидко обходити гостей за столом.
Згадка в літературі: "На столі, застеленому білою скатертиною, уже красувався пузатий глиняний куманець, розписаний зеленими та червоними квітами, з якого пахло старою міцною слив'янкою" — "Розбійник Кармелюк" М. Старицький.
А зробити традиційний та сучасний глиняний посуд можна в затишній майстерні. Арт-студія "Ліхтарик" запрошує на майстер-клас з гончарства в групі або індивідуально. Також є можливість подарувати сертифікат на гончарство в електронному або друкованому вигляді.