Є поети, яких ми вчимо у школі, а потім з часом майже не згадуємо. Але є й такі, чиї слова залишаються з людиною надовго. Саме такою поетесою для багатьох є Ліна Костенко, повідомляє портал "UANOW.media".
Її вірші давно вже не тільки у книжках. Їх часто можна побачити в соцмережах, почути на різних заходах або навіть у звичайних розмовах. Деякі рядки люди цитують настільки часто, що інколи навіть не одразу згадують, хто їх написав.
Мабуть, причина такої популярності в тому, що поезія Ліни Костенко дуже щира і зрозуміла. Вона пише про речі, які важливі для кожного: про життя, любов, свободу, людську гідність і Україну. Якщо комусь цікаво дізнатися про її життя і творчість, можна знайти більше про Ліну Костенко в різних джерелах і краще зрозуміти, чому її поезія так сильно торкає людей.
Найвідоміші вірші Ліни Костенко
Серед сотень поезій Ліни Костенко є ті, які знають майже всі. Їх вивчають у школі, цитують у статтях і часто перечитують у різні періоди життя. Ці поезії стали справжніми символами української літератури.
Вірш "Крила"
Один із найвідоміших віршів Ліни Костенко — "Крила". Його рядки знають навіть ті, хто рідко читає поезію.
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.
У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.
У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
Цей вірш став символом віри в силу людини і її внутрішню свободу.
Вірш "Доля"
Поезія "Доля" — дуже глибока. У ній звучить головна думка творчості поетеси — вірність собі.
Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі — як бідні Міньйони.
Хто купляв собі Долю за гріш.
А хто — і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто — золотом золотим.
А дехто — вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі...
— Ти, все одно, не візьмеш мене, —
Сказала вона неохоче.
— А може візьму?
— Ти собі затям, —
сказала вона суворо, —
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
— То хто ж ти така?
Як твоє ім'я?
Чи варта такої плати?
— Поезія — рідна сестра моя.
А правда людська — наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, —
у мене жодних претензій нема
до Долі — моєї обраниці.
Вірш "Страшні слова, коли вони мовчать"
Ще один дуже відомий твір поетеси. Це поезія про силу слова і відповідальність поета.
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Цей вірш часто називають одним із найглибших творів української поезії про творчість.
Вірш "Життя іде і все без коректур"
Поезія "Життя іде і все без коректур" — одна з наймудріших у творчості Ліни Костенко. Вона про швидкоплинність часу і цінність кожної миті.
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.
Вірш "Українське альфреско"
Цей твір передає атмосферу українського села і тиху красу повсякденного життя.
Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.
Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба — це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.
Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин....
Поки люди відкривають ці вірші для себе — слова Ліни Костенко житимуть разом з нами.