В українській історії є постаті, які тоталітарна система прагнула приректи на мовчання. Їх намагалися викреслити не лише з документів, а й із пам'яті людей. Та правда має дивну властивість — вона виживає там, де її бережуть серцем. Сьогодні ми продовжуємо розповідь про зв'язкову Центрального Проводу ОУН і Головного Командира УПА Романа Шухевича — Марію Римик.
Чимало відомостей про неї міститься у книзі діяча українського визвольного руху Володимира-Ігоря Порендовського: "Штафетні лінії. Спогади" (редактор Руслан Забілий, Львів, 2010, 140 с., іл.).
Видання побачило світ завдяки Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР) — незалежній науковій громадській організації, яка вивчає український визвольний рух ХХ століття, політику національної пам'яті та процеси подолання спадщини тоталітаризму в країнах колишнього СРСР, Центральної й Східної Європи. ЦДВР об'єднує істориків з різних регіонів України та з-за кордону, які досліджують цю тематику в ширшому контексті історії Центрально-Східної Європи.
Науковим редактором книги виступив Руслан Забілий — член Вченої ради ЦДВР, історик, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".
У своїх спогадах Порендовський докладно описує мережу підпільного зв'язку — так звані "штафетні лінії", що поєднували керівництво та організаційні ланки ОУН і УПА. Він говорить не лише про технічні деталі комунікації, а й передає атмосферу суспільного життя в окупованій нацистами Галичині 1943–1944 років.
Показова деталь: у мемуарах автор називає жінку тільки "Марусею", а під час допитів вона фігурує як "Марія". Це не випадковість і не прогалина пам'яті, а ознака високої конспірації, на якій трималася система підпільного зв'язку.
Лише зіставлення спогадів із документами радянських репресивних органів, архівами підпілля та свідченнями інших учасників руху дозволяє говорити про конкретну особу: Марію Римик — "Марусю", "Наталку", "Марію". Так безіменна зв'язкова стає чітко окресленою історичною постаттю, чия доля опинилася на перетині ліній Шухевича та безпекових розробок Арсенича.
Зв'язкова "критичного рівня": свідчення Порендовського
У книзі "Штафетні лінії" Марія Римик ("Маруся") постає як один із ключових вузлів зв'язку Головного військового штабу. Порендовський згадує:
"Мав я передавати пошту від Головного командира УПА, яким був Роман Шухевич – "Тур", до командира УПА – "Захід" Василя Сидора – "Шелеста" й назад… І так на зв'язку зі мною появилася "Маруся", дівчина мого віку… Одного разу на зустріч разом з "Марусею" прийшов і "Тур". Так я особисто запізнав Головного командира УПА".
Довіра Провідника і найвищий рівень безпеки
У підпіллі діяло правило: чим вища посада керівника, тим менше людей мають до нього прямий доступ і тим менше людей знають його в обличчя. Тому факт, що "Тур" приходив на зустрічі разом із "Марусею", показує рівень довіри та перевірок, які вона пройшла в системі Служби Безпеки.
Її роль була ширшою за просте "передати й забрати". Вона виконувала функцію своєрідного "фільтра": її присутність означала для інших підпільників сигнал — контакт безпечний, рівень санкції найвищий.
"Живий сейф" документів і стратегічної інформації
Окрім супроводу і передачі пошти, Марія Римик була кур'єром важливих матеріалів. Порендовський згадує епізод травня 1944 року:
"…прибігла засапана зв'язкова Провідника "Тура", була це, мабуть, "Маруся". Дала вона мені дві канцелярські папки… в кожнім конверті – якийсь машинопис… "Звіт округи "Лисоня"… 1944 року".
Йдеться не про короткі записки, а про розгорнуті машинописи — звіти військових округ, матеріали з аналізом боїв, втрат, ресурсів. Через "Марусю" проходило те, що становило внутрішню "архітектуру" підпілля.
Вона забезпечувала зв'язок між Головним Командиром ("Туром") і командиром УПА-Захід Василем Сидором ("Шелестом"). У 1944 році це була одна з найважливіших магістралей комунікації.
Саме тому статус зв'язкової "критичного рівня" означав: її арешт ставав загрозою масштабу цілої структури. Вона була не просто учасницею руху — носієм знань, за які радянські спецслужби були готові платити будь-яку ціну.
"Приманка" МДБ і втеча
У другій половині 1945 року радянські спецслужби застосували тактику "легендованого звільнення" — коли людину випускали з розрахунком використати як "хвіст" для виходу на керівництво. Марія Римик була ідеальною мішенню: вона знала схему "штафет" і мала контакт із самим Шухевичем.
Порендовський передає логіку чекістів прямо:
"Випустили її "на приманку", видавалося чекістам, що "Марусю"… знає все підпілля і що за її слідом захоплять вони якщо не "Тура", то когось із Проводу".
А далі — коротка, але промовиста фраза:
"Марусі якось вдалося втекти".
За цими словами — зрив багатомісячної операції. Втеча означала не тільки фізичний порятунок, а й надзвичайний ризик: у підпільній системі будь-хто після полону автоматично потрапляв під підозру. Пройти це "сито" було важко навіть невинним людям.
Утім, повернення до підпілля в такій ситуації було вибором не безпеки, а небезпеки вдвічі більшої — із готовністю заплатити життям, якщо підозра не буде знята.
Посмертне фото як інструмент залякування
Окремий епізод — демонстрація посмертного фото Марії під час слідства над Володимиром Порендовським у 1948 році. Це виглядало не як формальна процедура впізнання, а як психологічний тиск і спроба "реваншу" після втечі.
Факт, що фотографію тримали "під рукою" й показували її "залюбки", свідчить про ставлення чекістів до Марії як до небезпечного противника, який завдав їм приниження і якого вони прагнули "дотиснути" бодай посмертно.
Додаткові згадки та фінал
Окрім мемуарів, збереглися й інші свідчення про Марію Римик. Зокрема, згадується її збройний виступ у камері попереднього ув'язнення: роззброївши охоронця й відкривши вогонь, вона здійснила рідкісний — якщо не унікальний — акт індивідуального спротиву в умовах повної беззахисності.
У "Історично-мемуарному збірнику Чортківської округи" (НТШ, Український архів, т. XXVI, 1974) Марію Римик згадують як постать із "кришталевим характером" і називають серед учнів Чортківської гімназії, які загинули в боротьбі.
23 січня 1947 року в лісі поблизу села Жуків на Тернопільщині в нерівному бою з окупантами загинули: Микола Арсенич "Михайло" — творець військової контррозвідки ОУН, єдиний генерал безпеки УПА, Лицар Золотого Хреста Заслуги; його дружина; охоронець; а також зв'язкова Центрального Проводу ОУН і Головного Командира УПА Романа Шухевича — Марія Римик "Маруся".
Джерело інформації: https://leopolis.news/zhyttya-zvyazkovoyi-shuhevycha-mariyi-rymyk-symvol-porazky-chekistiv/