У кожному класі початкової школи є хоча б один учень, якого всі називають дзиґою. Він схоплюється з місця посеред уроку, перебиває, швидко втрачає інтерес до предмета, не може зосередитися довше кількох хвилин. Немов живе у власному ритмі. По суті, так воно і є.
За даними НСЗУ, у 2024 році найчастіші скарги батьків молодших школярів – на виражену гіперактивність і дефіцит уваги. Психологи й педіатри пов'язують це з підвищеною тривожністю, яку провокує нестабільна ситуація у країні.
"Непосидючість не завжди означає діагноз", – погоджується експертка з когнітивного розвитку, провідна педагогиня з ментальної арифметики "Академії раннього інтелектуального розвитку SMARTUM" Нателла Городецька. "Переважно це особливості темпераменту та когнітивної еволюції, які можна й потрібно коригувати та спрямовувати в конструктивне русло", – переконана спеціалістка, яка є авторкою унікальних методик для прокачування навичок уваги та мислення в дітей від 4 років і старше.
Чому дитина рухається більше за інших і не хоче вчитися? Що з цим робити? На ці та інші запитання Нателла Городецька відповіла в ексклюзивному інтерв'ю.
– Нателло Олексіївно, якщо дитина помітно активніша за своїх однолітків – це привід для занепокоєння?
– Дітям віком від 4 до 10 років властиве підвищене рухове збудження. Це природний етап розвитку мозку. Префронтальна кора, що відповідає за контроль поведінки й опцію "зупинись і подумай", дозріває поступово, а остаточно формується взагалі тільки у 22-25 років. Тому спроби силоміць посадити дзиґу за довгі уроки елементарно суперечать дитячій фізіології.
– Але багато батьків сприймають це як проблему.
– На жаль, під цей стереотип підпадає багато сучасних батьків, що є, те є. Хоча насправді активність – це природний стиль дитини пізнавати світ. Деякі малюки мислять через рух, бо в них кінестетичний тип сприймання. Такі діти найкраще запам'ятовують те, що пов'язане із жестами, предметами, візуальними образами або взаємодією. Тож потрібно спостерігати за контекстом: якщо дитина здатна концентруватися на цікавих заняттях, а на нецікавих поводиться погано – це не порушення, а незрілість навичок саморегуляції, які можна й потрібно розвивати.
– А правда, що вгамувати непосиду допомагає ментальна арифметика? Кажуть, вона може навіть покращити когнітивні показники в дітей зі СДУГ?
– Так і є. Я спеціально розробила свої методики з урахуванням особливостей не тільки гіперактивних дітей, а й малюків-аутистів: побудувала заняття на коротких, змінюваних циклах. Така динаміка не втомлює й не провокує втрату цікавості, оскільки акцент зроблено на природній потребі дитини часто змінювати активність. Просто в кожного малюка свій шлях у контрольоване русло, усього-на-всього.
– Ось чому у ваших методиках багато рухів, візуалізації, слухових завдань?
– Діти часто втрачають увагу, коли задіяний лише один сенсорний канал. У ментальній арифметиці одночасно працюють зір, слух, мовлення, моторика. У сукупності таке навантаження, вибудуване правильно, стабілізує увагу. Якщо двома словами: я створюю ефект занурення, і діти не випадають із процесу, бо їхній мозок задіяний повністю.
– Батьки ваших учнів стверджують, що після кількох місяців занять ментальною арифметикою діти не стали менш активними, але почали краще вчитися й засвоювати інформацію. З чим це пов'язано?
– Насамперед із робочою пам'яттю, яка в дітлахів знижена. Це теж природно, проте часто буває і симптомом СДУГ. Дітям, особливо чотирирічкам, складно утримати цифру, оновити дані, виконати кілька послідовних кроків. Ментальна арифметика тренує саме цей блок когнітивних функцій. Коли ми працюємо з абакусом, дитина постійно тримає в голові зображення чисел, їхній порядок, послідовність дій. Це зміцнює здатність до планування й виконання багатоетапних операцій.
– Наскільки ваша методика допомагає впоратися з імпульсивністю?
– Більше, ніж очікують батьки. Ментальна арифметика дуже структурована. У нас є чітка команда, ритм і порядок дій. Щоб виконати задану вправу, дитині потрібно, не перебиваючи, дочекатися моменту, щоб завершити мисленнєвий процес і тільки потім починати наступний. Це м'яке, але постійне тренування самоконтролю. Я не забороняю імпульсивність, я вчу її регулювати. Такий підхід діти сприймають значно легше, ніж муштру.
– А як щодо мотивації? Діти ж нетерплячі, а в ментальній арифметиці результат видно не відразу.
– Так, щоб досягти перших серйозних успіхів, потрібні 2-3 місяці. Але, з іншого боку, сам процес навчання настільки динамічний, що діти сприймають його як гру. Їм не нудно, бо на уроках немає монотонності. Завдання так швидко змінюють одне одного, що малюки навіть не помічають, як лине час! А коли виявляють реальні успіхи, їхня самооцінка змінюється на очах. Вони буквально розпрямляються, у них з'являється відчуття власної компетентності. Я починаю часто чути фразу: "Нателло Олексіївно, а подивіться, як я можу, подивіться, як у мене виходить!" Плюс інші шкільні предмети підтягуються самі собою, бо на тлі успіху в ментальній арифметиці в дитини зникають страх і скутість перед іншими дисциплінами.
– Якщо все настільки ефективно, чи можна розглядати ментальну арифметику як терапію під час лікування СДУГ та аутизму?
– У медичному сенсі – ні. Але це ефективний інструмент когнітивного розвитку, який допомагає дитині вибудовувати внутрішній порядок, розвиває саморегуляцію, зміцнює пам'ять, увагу й упевненість у власних силах. Тож це радше додатковий практичний елемент, завдяки якому досягається стійкий результат.
Головне – займатися ментальною арифметикою регулярно. Тут запорука успіху – стабільність. По 20 хвилин двічі-тричі на тиждень дають набагато більше користі, ніж нечасті, але тривалі заняття. Це треба пам'ятати й враховувати.
Автор: Богдан Архипенко