Кожне покоління киян мало своє місце для покупок. Для одних — це ринок на Подолі, де продавчиня завжди клала "на вагу" трошки зверху, бо "ти ж свій, хлопчику". Для інших — блиск скла і дзвін ліфтів у ЦУМі, де на Новий рік пахло парфумами й апельсинами.
А тепер — це дзвінкий сміх дітей у торговому центрі Lavina Mall, кав'ярні з лате "to go" і магазини, де одяг вибирають не лише за фасоном, а й за Instagram-естетикою.
Шопінг у Києві — це не просто купівля речей. Це дзеркало міста, що змінюється.
Поділ. Народження київського ринку
Почнемо там, де все почалося — Контрактова площа. У XIX столітті тут кипіло життя. Купці з усієї Європи везли сюди шовки, хутра, вина, спеції, а місцеві продавали зерно, худобу, овочі. В повітрі змішувалися запахи кави, дьогтю, кориці та диму — аромат міста, що жило торгівлею.
Коли в 1809 році почали будувати Гостиний двір, він став справжнім символом прогресу. Уяви: під кам'яними склепіннями — понад 50 крамниць! Жінки в капелюшках вибирають сукні з французького шовку, поряд чоловіки торгуються за хутра, а в куточку — ювелір поправляє лупу, розглядаючи перстень із сапфіром.
То був перший "мол" Києва — тільки замість кондиціонера тут дихали Дніпром.
Бесарабський ринок. Під дахом Лазара Бродського
1912 рік. На розі Хрещатика і Басейної сяє нова споруда — Бесарабський ринок. Київ гуде: це перший критий ринок у місті! Відтепер не треба мерзнути під дощем і снігом — усі прилавки під склом і залізом. Лазар Бродський, цукровий магнат і благодійник, подарував місту комфорт, про який тоді лише мріяли у великих столицях.
Під склепіннями лунають голоси:
— "Свіжі черешні! Домашня сметана! Ковбаска з-під Василькова!"
На другому поверсі — ресторація, де чоловіки п'ють каву й читають газету. У підвалі — кав'ярня, де пахне обсмаженими зернами й тютюном.
Якби не обмежений бюджет, тут могла б бути бібліотека, концертна зала і навіть клуб домовласників. Тобто, справжній ТРЦ ще у 1912-му!
Хрещатик — вітрина столиці
На початку ХХ століття Київ упевнено крокував у нову епоху — індустріальну, буржуазну, самозакохано міську. З глибин Подолу торгівля і ремесла піднімалися ближче до центру, а головна вулиця міста — Хрещатик — ставала його обличчям, вітриною столиці. Тут, серед ліхтарів, вітрин і дзвону трамваїв, Київ показував себе — багатим, модерним, сучасним.
Зміни почалися з економіки. Наприкінці XIX століття Київ був одним із найбільших торгових центрів імперії — сюди з'їжджалися купці з усього регіону, тут працювали цукрові заводчики, банкіри, фабриканти. Гроші створювали новий суспільний клас — міську буржуазію, людей, які вже не лише виробляли, а й споживали. Їм потрібен був простір для цього нового стилю життя — комфортний, яскравий, престижний. І Хрещатик став відповіддю на цей запит.
Місто буквально перебудовувалося на очах. Старі дерев'яні лавки й склади зникали, натомість виростали кам'яні прибуткові будинки з великими вітринами, за якими сяяли вогні електрики — тодішнього символу прогресу. Скло стало головним матеріалом столичної торгівлі: у ньому віддзеркалювалися сукні з Відня, срібло з Варшави, французькі парфуми, а також самі кияни — доглянуті, модно вбрані, з кавою в руці.
Хрещатик перетворився на театральну сцену міського життя. У Пасажі пані у рукавичках розглядали годинники, поруч офіцери приміряли костюми, а трохи далі у кав'ярнях сперечалися про політику, оперу та нові філософські течії. Кожен вихід сюди був подією: купити, показатися, зустріти знайомого, обговорити новини. "Піти на Хрещатик" означало не лише зробити покупки — а належати до міста, бути його частиною.
Архітектура й реклама створювали ауру сучасності. Неонові вивіски "Singer", "Mandl", "Маршак" світилися поруч із театральними афішами, кондитерськими і фотоательє. Місто почало сприймати себе через вітрину, як відображення успіху й смаку. Тут формувався новий ритуал — шопінг як дозвілля. Він більше не був потребою, а став елементом культури, способом провести вечір, прогулятися після театру, просто побути серед "свого кола".
Таким чином, Хрещатик із торгової артерії перетворився на дзеркало київського модерну. Тут народилася міська публіка, яка жила у ритмі моди, кави, новин і покупок. Це був не просто бульвар, а демонстрація того, що Київ — європейське місто. І, мабуть, саме тоді в киян заклалася звичка: купівля — це не лише обмін грошей на товар, а частина життя, зустріч із собою в міському світлі.
ЦУМ. Символ нової епохи
1939 рік. Київ оновлюється — і на головній вулиці з'являється Центральний універмаг (ЦУМ). Шість поверхів, мармурові сходи, великі вітрини, ліфти. Це — не просто магазин, це архітектурна маніфестація нової епохи.
На Хрещатику стоїть черга: усі хочуть побачити, як виглядає "столичний стиль". Тут продають усе — від панчіх до порцеляни. Жінки розглядають вітрини з модними сукнями, чоловіки шукають нові капелюхи, а діти затримують погляд на іграшкових машинках у блискучих коробках.
З роками ЦУМ став більше, ніж місце для покупок. Це було місце зустрічей, побачень, новорічних фото біля ялинки. Якщо казати сучасно — перший lifestyle mall Києва.
Дев'яності: стихія базарів і контейнерів
Початок 1990-х років став для Києва часом справжнього торгового вибуху — стихійного, безладного, але життєдайного. Коли розпався Радянський Союз, з ним зникла і вся централізована система постачання. Магазини спорожніли, "дефіцит" став головним словом, а купівля будь-якої речі — майже пригодою. І тоді Київ перетворився на суцільний ринок.
Торгові площі з'являлися буквально на кожному кроці: на зупинках, у дворах, уздовж тротуарів, біля станцій метро. Петропавлівська Борщагівка, Лісовий, Троєщина, Петрівка — ці назви стали синонімами базарної культури. Люди будували ряди з металевих контейнерів, накривали їх брезентом, фарбували у яскраві кольори, щоб привабити покупця.
Економічні умови тоді диктували прості правила: виживає той, хто вміє торгувати. Безробіття штовхнуло тисячі колишніх інженерів, учителів, лікарів до "човникового бізнесу". З валізами й великими сумками вони їздили до Польщі, Туреччини, Італії, привозили речі, яких в Україні не було: пуховики "Reebok", джинси "Levi's", куртки зі шкірозамінника, блискучі туфлі, кольорові светри. Це були перші "бренди незалежності".
Ринки стали своєрідними школами капіталізму. Тут народжувався новий тип українця — підприємливий, самостійний, гнучкий. Люди вчилися домовлятися, рахувати маржу, конкурувати, будувати репутацію "чесного продавця". Це був хаос, але в ньому визрівала культура малого бізнесу.
Київ тих років виглядав як великий ярмарок. Скрізь — пластикові тенти, запах кави "3 в 1", звук портативних магнітол, касети "Modern Talking" і перші китайські іграшки з миготливими лампочками. На Петрівці можна було купити все — від японської електроніки до радянських книжок, на Лісовому — знайти "фірмові" джинси, а на Троєщині — телевізор і комплект зимової гуми.
Попри хаос, ці базари виконували соціальну функцію. Вони стали місцем зустрічей, спілкування, взаємодопомоги. Тут вирішували сімейні проблеми, позичали гроші, ділилися контактами постачальників, навіть створювали маленькі "спільноти контейнерних сусідів".
І саме на цих ринках визрівали перші українські підприємці нової хвилі. Вони заробляли стартовий капітал, накопичували досвід, і коли на початку 2000-х у Києві почали з'являтися перші торгово-розважальні центри, саме ці люди відкривали в них свої перші магазини, салони, бутіки.
Базарна культура 1990-х, з усім її галасом і бардаком, стала підмурівком київського ритейлу. Саме з контейнерів і флікерів, з торгівлі "з рук" і "із сумки" виріс майбутній формат організованого, комфортного шопінгу. І хоча сьогодні ті ринки вже не мають колишнього масштабу, вони залишили по собі головне — дух ініціативи, який навчив киян не чекати на постачання зверху, а створювати власну економіку знизу.
Київ у добу ТРЦ: як економіка, культура і міський ритм змінили шопінг
Київ початку 2000-х — це місто, що прокидається після десятиліття базарної економіки. У 90-х торгівля була хаотичною, стихійною, але саме вона дала українцям відчуття приватної ініціативи: кожен міг продавати, купувати, домовлятись. Це була перша школа бізнесу.
Та вже за кілька років такий формат почав тіснити самих покупців. Місто росло, дохід середнього класу збільшувався, а разом із ним — потреба у комфорті. Люди, які вчора купували кросівки на Петрівці, сьогодні хотіли робити це в теплі, без натовпу, з кавою в руках.
Економічний фактор: народження середнього класу
Після економічного підйому початку 2000-х у Києві сформувався новий споживач — освічений, урбанізований, із доступом до кредитів, моди й інтернету.Це були люди, які вже не шукали "де дешевше", а думали "де зручніше" й "де приємніше". Вони їздили у відрядження, бачили торгові центри у Варшаві, Празі, Берліні — і поверталися з новими очікуваннями.
Паралельно активізувався ритейл: у місто заходили міжнародні бренди — спочатку мас-маркет (Zara, Mango, H&M), потім спортивні (Nike, Adidas), пізніше технічні (Samsung, Apple). Але всі вони потребували єдиного формату — професійного торгового середовища, а не окремих бутиків на Хрещатику.
ТРЦ став відповіддю на економічний запит часу — поєднати якість, масштаб і сервіс в одному місці.
Урбаністичний фактор: зміна міського ритму
Київ на межі століть стрімко розширювався. Нові житлові масиви — Оболонь, Позняки, Осокорки, Нивки — виросли швидше, ніж інфраструктура. Людям бракувало не лише магазинів, а місць життя. ТРЦ стали заповнювати цю порожнечу.Вони з'являлися не лише як точки торгівлі, а як нові міські центри, своєрідні "площі XXI століття". Тут можна було зустрітися, провести вихідні, випити кави, погуляти з дітьми.
Коли у 2002 році відкрився "Глобус" під Майданом, для киян це стало шоком: під землею, під площею — магазини, ресторани, фонтани. Місто почало жити в іншій вертикалі — не лише "на поверхні".
У 2000-х з'явився ще один феномен — ТРЦ як соціальний фільтр. Це були місця, де не треба торгуватися, де чисто, безпечно, де тебе обслуговують із посмішкою. Люди йшли сюди не лише купити, а відчути себе "в нормальному місті".
Культурний фактор: шопінг як дозвілля
У 90-х покупка була "подією", у 2000-х — "потребою", а після 2010-го стала частиною культури відпочинку. З розвитком інтернету, кав'ярень, кінотеатрів і глобальних трендів Київ увійшов у добу "досвіду": людям було важливо не що вони купують, а як вони це роблять.ТРЦ почали працювати як театри емоцій: фудкорти з ароматами кави й піци, кінотеатри, дитячі зони, тренажерні зали, виставки, навіть святкові шоу. Шопінг перетворився на ритуал вихідного дня, а торгові центри — на безпечні, світлі й красиві декорації для цього ритуалу.
Це співпало із глобальною тенденцією — переходом до "experience economy", економіки вражень.
Спочатку центри були компактними — для району, на кілька десятків магазинів. Але попит зростав, бренди множилися, а мешканці передмість теж хотіли "свій ТРЦ". Поступово масштаби збільшувались — від Dream Town на Оболоні до Ocean Plaza біля Либідської.
У 2016 році в Києві відкрився Lavina Mall — один із найбільших торгово-розважальних центрів країни, з сотнями магазинів, кінотеатром IMAX і найбільшим у місті парком розваг Galaxy. Його поява лише закріпила новий формат міського життя: шопінг як форма відпочинку.
Сам термін "мол" (від англ. mall) означає не просто торговий центр, а великий багатофункціональний простір, де покупки поєднуються з дозвіллям. Це "місто під дахом" — з ресторанами, кіно, ігровими зонами, банками, салонами краси й навіть супермаркетами.
І якщо у XX столітті кияни зустрічались на Хрещатику чи біля ЦУМу, то у XXI столітті — у молах.