Українсько-американський художник В'ячеслав Данг відомий у професійних колах як один з небагатьох у світі фахівців, що досконало володіє унікальною технікою whip shading. Ця техніка дає змогу відтворити на шкірі людини справжній академічний малюнок.
Уперше Україна дізналася про талановитого митця завдяки його перемозі на фестивалі "Kharkiv Tattoo Convention" у 2021 році. Через рік про Данга заговорили в Європі, а за два — в Америці. Роботи українця настільки вражають, що від них не можна відвести очей. Яскравий приклад — татуювання, що передає зображення бога Гаруди. Ця міфічна істота символізує силу, швидкість, світло й перемогу над злом. Також уособлює небеса й захист від змій (нагів), яких він перемагає. Належить до індуїстської та буддійської міфології, його походження насамперед пов'язане з Індією.
"Бог Гаруда". Робота, яку митець вважає найпотужнішою у своєму доробку
ЛЮБОВ ДО ДЕТАЛЕЙ ВИЯВИВ… ПАРКАН
— В'ячеславе, ваші роботи дуже реалістичні. Як ви це робите, адже шкіра — живий матеріал?
— Так, це непросто (усміхається). Процес копіткий, тривалий і подекуди болючий для клієнта, навіть під анестезією. А до безпосереднього нанесення рисунка на шкіру потрібна тривала підготовка.
— Яка саме?
— Насамперед — вислухати й зрозуміти людину, яка прийшла на татуювання. Адже для неї це спосіб передати своє бачення світу, емоції, внутрішній стан або життєві принципи. Це може бути символ, згадка про важливу подію чи зображення, що резонує з її душею.
Моє завдання не просто технічно втілити запит, а надати йому досконалої форми, правильно підібрати елементи дизайну, зібрати їх в єдину гармонійну композицію. Для цього я спочатку на папері створюю пророблений до найменших деталей графічний ескіз і лише потім працюю зі шкірою.
— Звідки така пристрасть до деталізації?
— Коли мені було п'ять років, у майстерні діда художника я побачив ескіз — пейзаж з оленями й ведмедями. Дід тільки-но звів паркан і схотів перенести на нього цей малюнок. Я щодня спостерігав, як він неквапливо вимальовує кожен елемент, та одного разу не витримав: "Чому так довго?" І дід відповів: "Бо краса — в деталях".
Ця фраза стала для мене ключовою. Саме через неї я виявив у собі любов до деталей. Згодом, коли почав робити татуювання й опанував техніку whip shading, яка виконується лінійною голкою — ідеальною для оброблення дрібних деталей — я зрозумів: такий підхід до деталізації, коли світло й тінь гармонійно проходять через крапкову текстуру й штрихи, — мене неабияк захоплює.
І моя перша перемога та міжнародне визнання, до речі, теж були завдяки татуюванню у техніці whip shading: у 2021 році "Давид з головою Голіафа"посів перше місце на фестивалі "Kharkiv Tattoo Convention".
"Давид з головою Голіафа" переміг на 7-му міжнародному фестивалі майстрів художнього тату "Kharkiv Tattoo Convention"
— А що символізує це тату?
— Перемогу розуму й віри над грубою силою, внутрішню силу людини, здатної подолати будь-які випробування. Давид тут уособлює мужність, рішучість і справедливість, а скульптурний лев підсилює цю ідею, втілюючи силу духу, захист та величну гідність. Разом вони складають образ воїна світла — того, хто перемагає не лише зовнішніх ворогів, а й власні страхи.
ПОДАРУНОК БАТЬКА СПРИЙНЯВ ЯК ЗНАК ДОЛІ
— В'ячеславе, за освітою ви архітектор, однак вже 10 років професійно робите татуювання. Чому?
— Вперше я побачив татуювання у 13 років. Воно здалося мені цікавим, але я сприйняв його не як мистецтво, а радше як елемент стилю — так само як футболку чи шорти. А вже у 16, коли після 9 класу вступив до коледжу, зробив собі перше татуювання.
Його набив студент нашого ж коледжу — він професійно займався татуюванням, орендував кабінет у салоні краси. Спостерігаючи за процесом, я подумав, що все не так складно, якщо вмієш малювати. Але тоді я не надав цьому серйозного значення й незабаром забув про такий напрям роботи.
Минув час. Один друг, знаючи про мою пристрасть до малювання, запропонував: "У мене є татуювальна машинка батька. Намалюй мені на руці голову сови у певному стилі. Якщо сподобається, то ось тобі все необхідне — зробиш мені татуювання". Я намалював, йому сподобалося, ми зробили татуювання. І саме тоді я вперше відчув, що татуювання — це щось значно більше, ніж просто малюнок. Це справжнє мистецтво, яке можна переносити на шкіру.
Коли мені виповнилося 17, батько полетів до В'єтнаму навідати родичів, адже він звідти родом. Повернувшись, він привіз у подарунок набір для початківця тату-майстра: машинку, мінімальний набір фарб і голок. Це було несподівано — я сприйняв це як знак, що маю спробувати себе в цьому напрямі мистецтва.
— Що було далі?
— Поступово я занурювався в тату-індустрію: дивився відео, читав статті, проходив онлайн-курси, стежив за різними майстрами. Часто ходив на сеанси татуювання, виконував невеликі роботи, щоб спостерігати за процесом і розуміти всі нюанси. Згодом почав пробувати свої сили: робив маленькі прості татуювання, експериментував у різних стилях, шукав себе. Спершу це були написи, потім — кольорові татуювання, але не в графічному реалізмі, а радше в олдскульному американському стилі — з простими яскравими кольорами.
Сьогодні я творю на межі реалізму й графіки з максимальною деталізацією. Кожен елемент пильно пропрацьовую. Так, це відбирає багато часу, але моє мистецтво — це не просто зображення на шкірі. Це органічне поєднання технічної майстерності, деталізації й особливого підходу до створення тіней і текстур, коли тату має вигляд справжньої картини — з глибиною, плавністю переходів й цілковитим збереженням текстури та виразності, що властиво графічним стилям.
— Поєднання реалізму та whip shading трапляється нечасто.
— Майстрів, які опанували цей стиль на високому рівні, у світі можна полічити на пальцях. Я пишаюся, що належу до них. І абсолютно переконаний: у цього стилю колосальний потенціал. Тож постійно працюю над його розвитком і вдосконаленням.
Автор: Марина Барієва.