Коли лунають сирени, дехто шукає укриття. А дехто — натягує хірургічні рукавички.
Коли вибухає чергова ракета, хтось тримає зброю, а хтось — тримач для ендоскопа біля спинного мозку пацієнта.
Наталія Скіжа, нейрохірург із Бердичева, — саме з тих, хто не йде в укриття, бо сам є укриттям для життя.
25 травня 2025 року вона отримала медаль "За жертовність і любов до України" — церковну нагороду, яка вручається тим, хто служить не словом, а справою. Хто, попри війну, залишився на своєму місці. І своє місце зробив точкою опори для всієї країни.
У її операційній немає гасел. Там — тиша, концентрація, і стабільність. Саме в таких місцях, де не видно фронту, формується інший бік перемоги — там, де врятовані повертаються до життя.
Медаль за працю в тиші
У суботу, 25 травня 2025 року, у храмі Православної Церкви України в Києві відбулася церемонія, про яку не написали заголовки на перших шпальтах. Без телекамер, без офіційних промов, але з особливим змістом — нейрохірург Наталія Скіжа-Закорчемна отримала медаль "За жертовність і любов до України".
Ця церковна нагорода вручається рідко. Вона не про посади і звання. Вона — про суть: про тих, хто працює мовчки, коли від цієї праці залежить чиєсь життя. У випадку Наталії — не одне.
За даними медичної статистики клініки Doc Life, яку вона очолює, з початку повномасштабної війни вона провела понад 100 оперативних втручань, більшість з яких — високоточні нейрохірургічні операції на головному і спинному мозку.
Сотні з них — це військовослужбовці, які були поранені на фронті й отримали шанс повернутися до повноцінного життя.
Її робота не підпорядковується стандартному графіку.
У клініці розповідають, що операції відбуваються щодня, включно з вихідними та святковими днями. Лікарка часто працює по 12–14 годин на добу, без гарантованого відпочинку.
"Ми не маємо поняття "робочий день", — каже Наталія. — Є поняття: "якщо можна встигнути — треба це зробити"."
Зі слів колег, навіть уночі, під час масованих обстрілів, Наталія Скіжа залишалася в операційній. Її рішення в умовах обмеженого часу та ризику часто ставали вирішальними — для долі пацієнта і для морального стану всієї команди.
На передовій нейрохірургії
Клініка, де працює Наталія Скіжа, розташована у Києві. Вона не є військовим шпиталем, але щодня приймає пацієнтів, для яких наслідки війни стали медичною реальністю. Серед них — військові з осколковими пораненнями, цивільні з черепно-мозковими травмами, пацієнти з прогресуючими грижами хребта, які ускладнились через відсутність своєчасної діагностики в період активних бойових дій.
Доктор Скіжа спеціалізується на ендоскопічних операціях на хребті, мікрохірургії головного мозку та лікуванні наслідків травматичних уражень центральної нервової системи. Її робота потребує максимальної точності — похибка в кілька міліметрів може призвести до втрати рухливості або свідомості у пацієнта.
"Нейрохірургія — це завжди про межу. Межу між ризиком і відновленням, між життям, яке триває, і життям, яке змінюється назавжди", — пояснює нейрохірург Наталія Скіжа.
За словами її колег, кожен день Наталії Скіжі складається з перегляду результатів МРТ діагностики, кількох операцій, консультацій нейрохірурга і термінових випадків, які можуть надійти в будь-який момент. Її кабінет — це не лише місце прийому. Це — координаційний центр, де приймаються рішення, що можуть змінити долі.
Тихі герої операційної
Попри те, що нейрохірургія часто асоціюється з головним хірургом, результат операції залежить не від однієї людини. У випадку Наталії Скіжі — це завжди командна робота, у якій кожен фахівець виконує критичну функцію.
Особливу роль у цій команді відіграє лікарка-анестезіолог Нателла Садигова, яка отримала церковну відзнаку того самого дня. Вони працюють разом уже багато років. І хоча її ім'я рідше звучить публічно, фахівці кажуть: без неї жодна операція не відбулася б.
Сфера відповідальності анестезіолога — це введення пацієнта в наркоз, контроль глибини анестезії, моніторинг функцій серця, легенів, насичення крові киснем. У складних нейрохірургічних втручаннях це — зона постійного ризику.
"Вона — стабільність. Я — хірургія. Але ми обидві працюємо заради того, щоб пацієнт встав і пішов", — коротко пояснює Наталія.
В операційній вони не обмінюються зайвими словами. У кожної — своя зона відповідальності. Але їхній зв'язок — точний і вивірений. За роки спільної роботи вони розуміють одна одну з півпогляду. І саме ця внутрішня злагодженість дозволяє команді реагувати на критичні ситуації максимально швидко.
"Робота анестезіолога часто залишається за ширмою. Але саме на цій тиші тримається операційний процес", — зазначають колеги.
Командна взаємодія стала особливо важливою у 2022–2024 роках, коли навантаження зросло у кілька разів, а ресурси були обмежені. У ці періоди саме злагоджена робота хірургів, анестезіологів, медсестер та технічного персоналу стала запорукою того, що клініка Doc Life змогла не лише не припинити роботу — а й забезпечити допомогу пацієнтам із найважчими діагнозами з усієї країни.
Допомога, що не закінчується в операційній
Робота нейрохірурга — надскладна і фізично, і психологічно. Але для Наталії Скіжі це лише частина відповідальності. Від початку повномасштабної війни вона взяла на себе ще одну місію — волонтерську допомогу українській армії та госпіталям.
У клініці підтверджують: Наталія неодноразово особисто перевозила пікапи, автомобілі швидкої допомоги, генератори та медичне обладнання з Німеччини, Польщі та інших країн Європи. У більшості випадків вона сама організовувала логістику, фінансування, проходження митниці й доставку техніки до кінцевого пункту призначення.
"Це не про героїзм. Це про те, що я не могла не зробити", — каже вона просто.
Волонтерська діяльність стала продовженням її професійної позиції: допомогти там, де це критично. Саме тому автівки, які вона доставляла, сьогодні служать на передовій — рятують поранених, забезпечують мобільні операційні бригади та евакуацію.
Її допомога залишалася непублічною. Про більшість її поїздок не писали у медіа. Часто — це була нічна дорога, формуляри, техогляд, передача ключів і вже наступного дня — повернення до операційної.
Людина, яка лікує не лише тіло
Наталія Скіжа-Закорчемна не шукає нагород. Але коли вручають медаль "За жертовність і любов до України", а в залі стоїть тиша — це означає, що комусь потрібно було про це сказати.
Її історія — не виняток. Вона — уособлення великої кількості українських медиків, які під час війни взяли на себе тягар не лише порятунку, а й відновлення.
Понад 100 операцій. Сотні врятованих. Робота без вихідних. І машини, що їдуть на схід.
Це не просто статистика. Це — людська здатність залишатися опорою, коли навколо — нестабільність.
У своїй професії вона знає найважливіше: навіть коли країна в темряві, життя має залишатися у світлі.