Завдячуємо фотографам за поодинокі портрети Лесі Українки та як фотографія стала важливою частиною життя літераторів — від перших фотопортретів на скляних пластинах, що змінили літографію, до сучасної любові до миттєвих камер типу Fujifilm
Камера, місто, письменники: На фото — літератор
У міжвоєнний період фотографія стала важливим елементом самопрезентації українських письменників, відображаючи їхню інтеграцію в міське культурне середовище та формування нового образу інтелігенції. Зокрема, журнал "Життя й революція", який виходив у Києві з 1925 до 1934 року, активно публікував фотографії та твори відомих літераторів, таких як Микола Бажан, Максим Рильський, Юрій Яновський, Євген Плужник, Ґео Шкурупій, Микола Зеров, Павло Филипович та інші.
У спогадах Івана Сенченко згадується випадок, коли Хвильовий прийшов до фотоательє без краватки, і товариші імпровізовано зробили її з хустки для групового знімка членів ВАПЛІТЕ:
"Невеликого росту, скромно одягнутий, рідко коли в цивільному, тобто в убранні з краваткою, яку одягав на особливі оказії. На загальній фотознімці Вапліте Хвильовий сидить у першому ряді в убранні та білій краватці. Цю краватку йому зробив Куліш, зав'язавши хустину до носa, "щоб не псувати загального, ідеологічно витриманого пейзажу".
Учасники ВАПЛІТЕ, Київ 1923
Інше відоме фото літераторів, зняте в далекому 1859 році зробив Тарас Шевченко зробив разом із друзями: Григорієм Честахівським, братами Олександром та Миколою Лазаревськими і Петром Якушкіним. Група зібралась у фотосалоні Андрія Деньєра, сфотографувались за допомогою дагеротипу або ранньої форми фотопортрету на скляній пластині, що стало прогресивним кроком порівняно з літографією, яка використовувалася раніше.
Євген Чикаленко у своїх спогадах згадував про особливу подорож восени 1903 року — потяг, що вирушив із Києва до Полтави, везучи на відкриття пам'ятника Іванові Котляревському чималу компанію українських інтелігентів:
"Жартуючи, казали ми, що коли, боронь Боже, наш поїзд розіб'ється, то надовго припиниться відродження української нації",
Того дня у Чиновницькому саду та в залах Європейського готелю відбулася вечірка, що тривала аж до третьої години ранку. Опісля у фотомайстерні Йосифа Хмелевського зафіксували кілька кадрів: на одному з них — 68 осіб, які брали участь у святі. Інша світлина — камерніша: лише семеро. Семеро тих, кого згодом, подібно до Котляревського, називатимуть стовпами української літератури. Передній ряд (зліва направо): Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич; задній ряд: Василь Стефаник, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Володимир Самійленко – світочі української літератури.
Українська емансипе — письменниця та фотографка Софія Яблонська
Софія Яблонська — авторка трьох блискучих мандрівних романів-артбуків:
- "Чар Марока" (1932),
- "З країни рижу та опію" (1936),
- "Далекі обрії" (1939).
Її архів містить сотні світлин, зроблених у Китаї, Марокко, Індокитаї, на островах Тихого океану. Але це не туристичні фото — це візуальні етнографічні нариси, що сплітаються з її літературними тревелогами. Вона знімала жінок у традиційному вбранні, дітей на вулицях Ханоя, портрети племен в Індокитаї, сцени ринку, праці, побуту — з великою делікатністю, без екзотизації. Також варто звернути увагу що Софія працювала на плівкову камеру Leica I (Model A) та знімала на 35-мм плівку — одну з перших компактних далекомірних камер, що стали проривом у репортажній фотографії, все це стало можливим завдяки контракту з французькою компанією Pathé-Natan. Цей вибір моделі був показовий: Leica дозволяла бути непомітною, швидко ловити кадри в русі, знімати не постановку, а справжнє життя
Вже у XXI столітті її фото були відкриті по-новому: світ побачив окремий фотоальбом "Софія Яблонська. Фотоархів" (видавництво "Родовід", 2020), передмову до якого написала Оксана Забужко. Саме Забужко назвала Яблонську "філософом із камерою", натякаючи на український модерн.
УкрСучЛіт віддає перевагу миттєвим фото Polaroid
У романі "Місто" Валер'ян Підмогильний описує, як головний герой Степан Радченко сприймає сучасне місто та його атрибути, включаючи фотографію як символ модерного життя.
"Пробудження природи не минуло без впливу на Степанову душу, що нагадувала платівку високої чутливості, придатну до моментального фотографування."
Проєкт Poetry Faces фотографа Миколи Леоновича представляє серію портретів молодих українських поетів для видавництва "Смолоскип". Серед учасників — Анна Малігон, Дарина Гладун, Павло Коробчук, Ігор Астапенко та інші. Хоча конкретна техніка зйомки не вказана, стиль зображень нагадує естетику миттєвої фотографії полароїд
Олександр Михед
Київська художниця та дизайнерка Kate Antonenko створила серію робіт "Oh My Cherry Garden", де використовує камеру Polaroid для візуалізації моментів життя в Україні. У своїх роботах вона поєднує фотографії з рукописними уривками з поезії Тараса Шевченка, створюючи глибоко емоційні образи, що відображають українську культуру та ідентичність.
джерело: https://www.instagram.com/katie.antonenko/p/CcQxC6JtpdN/?img_index=1
Чому творчі люди обирають полароїд та Instax Mini?
"Мені подобається, що Polaroid чесний. Він одразу дає тобі правду".
Енді Воргол
Сучасна поетка Тріса Мейткалф використовує Polaroid у своїх візуальних щоденниках, де поєднує вірші з миттєвими знімками, створюючи інтимну атмосферу. А письменниця Магґі Нельсон, авторка "The Argonauts", зізнається, що працює із фотоапаратами миттєвого друку для збереження "емоційного тону моменту", який потім лягає в основу її есеїв.
- Instax фотоапарати мають властиві їм недоліки: зернистість, випадкові кольори, світлові плями. Це приваблює творчу богему, які цінують спонтанність і відсутність контролю.
- Fujifilm не дозволяє "зробити тисячу кадрів". Це формує інший стиль мислення — уважність до моменту, усвідомлення композиції.