Допомога Довбуша Бідакові

Народний епос

ДОПОМОГА ДОВБУША БІДАКОВІ

Довбуш зі своїми хлопцями вийшов дорогою у село А коли здибав на дорозі чоловіка і запитав:

— Котре тут село єсть багате у вас?

А хлоп відповів:

— У нас цілий повіт — самі бідаки.

— А котре, — каже, — село найбідніше?

— От те просто, що я йду.

— А ти маєтний?

— Та бачите по мені, у яких лахманах подертих, і ще маю на ногах ходаки з лика.

— А чи ви чули про Довбуша? — Я чув від людей, що він виробляє дуже несотворенні речі?

— Ой, чув, пане, про нього, дай йому боже здоров'я! Д-о-о-о-брий чоловік! Той Довбуш — як рідний брат, як у багачів візьме, то бідному дасть.

— А є у вас худоба яка?

— Ой пане, одна ялівочка, ще не має року, ще не доїться, ще треба чекати цілий рік, поки буде молоко.

— А діти у вас є?

— Та є, прошу пана, четверо.

— Так більше не маєте, лиш ту одну ялівочку?

— І дві курки.

— А що жона ваша робить?

— О пане, ходить по багатих господарях працювати, бо маю півморга грунту і нам не вистачає на життя.

— Ага!—сказав Довбуш—А скільки така корова стоїть у вас на торзі, що вже доїться?

— Сімдесят-вісімдесят ринських, скільки можна виторгувати, а старики по сорок, по п'ятдесят.

— А ви бись не хтіли мати корову з молоком?

— Ой пане, чи хтів би мати?! Але звідки взяти?

— О, ти би якось подумав.

Тоді Довбуш закликав свого хлопця, котрий мав касу, і сказав:

Дивіться також

— Дай йому на п'ять корів, страшний бідак.

Так той бідак підніс руку і не знав, як його назвати:

— О боже, то бог з вас говорить! Та я такий нещасний, як же я вам віддячу за то?

А хлопець Довбуша, котрий мав при собі касу, витяг йому п'ятсот ринських і дав.

Тоді бідак запитав, кому має подякувати — чи тому, що дістав гроші, чи тому, що говорить з ним.

А Довбуш відозвався:

— Жадному ні! Ти вже подякував, я чув.

— А коли?

— А ти сказав, що той Довбуш — як рідний брат.

— То-то ви, може, пане Довбуш?

— Вам не треба знати. Досить як ви любите Довбуша, того вже вистачає. Дайте лиш адрес, де мешкаєте, я загощу до вас.

— Гринь Антонів, а село — от бачите, котре просто лежить.

— От я прийду до вас, як купите корови. Коли у вас торг? Але маєте купити п'ять.

— В середу торг, пане.

— То добре, по середі я до вас загощу зі своїми хлопцями. Будьте здорові!

І пішли хлопці в село, а той бідак пішов собі, як ішов, дорогою.

А коли зайшли в село, так запитались, де мешкає Гринь. І малі хлопці показали.

А коли зайшли в хату, застали жінку з дітьми.

— А де ваш чоловік, ґаздине?

— Ой, та нащо вам, пане, чоловіка? Десь крутнувся коло хати, та й пішов, не знаю куди.

— Скажіть правду, нічого не бійтеся, ми по него не прийшли, тільки питаємся... А скільки є у вас дітей?

— Та во єсть троє в хаті, а той старший погнав ялівку пасти. — І так Довбуш вже довідався, що той правду сказав.

— А поля є у вас много?

— От дивіться. То город напроти хати, буде підмога.

— Ну, та скажіть правду, де пішов чоловік?

— Та бігме, пан, не знаю. Як не пішов у друге село, то до лісу.

— А ви чули щось про Довбуша?

— Чула, чула, щось так трохи, то мій чоловік говорив. Ой пане, здався б нам той Довбуш, якби прийшов у нашу хату! Оповідали мені кобіти по торзі, що дав їм усього багато. А я чекаю, вже не раз і бога прошу, якби тільки побачити, як виглядає той Довбуш. Казали кобіти, що він ще ліпший, як пан ксьонз у селі. Та й мій чоловік не раз казав: "Чекай, кобіто, той пан Довбуш колись загостить у наше село, і ми скажемо, що ми є бідні люди". І вже раз казав мені, якби молитву змовила за Довбуша. Та я чекаю, та й чекаю, чи дасть нам що, чи ні, але я вже цікава його бачити.

Тоді Довбуш каже:

— Я чув, що Довбуш має прийти в ваше село по середі на другий тиждень.

— Ой боже! Пан біг би з вас говорив! Та я би вже не спала цілу ніч, чекала, бо я чула, що він більше ночами ходить. Ой пане, то село щасливе, де він ходить до одної Стефанової жінки.

— Звідки ви знаєте, ґаздине, що він ходить до Стефанової жінки?

— Раз чоловік прийшов і оповідав мені, що ціле село добре живе, бо він там часто гостить.

— Ну, молітесь богу, по середі забачите його напевно, навіть, може, прийде у вашу хату. А маєте що їсти з дітьми?

— Ой, маю трохи дрібної бульби, а хліба нема в хаті.

Тоді Довбуш сказав старшому хлопцеві, котрий приймав касу, якби витягнув сотку і дав їй. Хай тішиться.

загрузка...