Неокласицизм

Визначення в літературній енциклопедії

Неокласицизм

Європейський неокласицизм XIX ст. поставив завданням покласти в основу творчості певні канони, витворені на основі естетизму, що мав тривалий досвід, починаючи від античності, гармонійно поєднувати чуттєву красу і культурно-мистецькі ідеали. Неокласицизм заперечував модне, злободенне, мелодраматично-сентиментальне, бунтарське, примітивно-побутове. Французький неокласик А. Шеньє висунув гасло: "На теми, що нові, античний вірш складаймо!" Це стало нормою для французьких неокласиків XIX ст., які відомі більше під назвою "парнаської школи" (Ш. Леконт де Ліль, T. де Бонвіль, Л. Дьєрке, Ф. Сюллі-Прюдом та інші).

Визначальні риси неокласицизму:

— використання античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів;

— проголошення гасел "чистого" мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми;

— оспівування земних насолод;

— прагнення наслідувати мистецтво минулих епох;

— віддання переваги історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

До українських неокласиків традиційно відносять М. Зерова, М. Драй-Хмару, П. Филиповича, Юрія Клена (О. Бургардта), М. Рильського. Окрім того, В. Домонтовича (В. Петрова), М. Могилянського, А. Ніковського, Б. Тена, Г. Кочуру.

загрузка...