Декаданс

Визначення в літературній енциклопедії

Декаданс

Напрям, назва якого в перекладі означає занепадництво. Літературознавець В. Щурат (той самий, який назвав збірку І. Франка "Зів'яле листя" декадентською і якому Франко відповів своїм віршем-запереченням "Декадент") трактував декаданс як темне натхнення, як неясну, затемнену нічну красу, а поета-декадента як людину, яка здатна пережити самостійну, "безпредметну" тугу і піднятися "в ідеалу світ", занедбавши так звану громадянську тему, і суспільні: проблеми.

Уперше декадентами стали називати у Франції символістів, які відійшли від існуючої літературної традиції. Пов'язано це було з тим, що в 80-х pp. XIX ст. французька молодь, незадоволена опортунізмом (пристосовництвом), що запанував у Франції, демонстративно відійшла від політики і повністю віддалась науці, філософії, естетиці.

Тривалий час в Україні декадентство вживалось як синонім модернізму, а в поезії розчинилось у символізмі, який став найпотужнішою культурно-стильовою течією в період раннього модернізму.

В українській літературі модернізмі набував специфічних рис. Перші спроби "модернізувати" українську літературу роблять М. Вороний, М. Коцюбинський та М. Чернявський, видаючи альманахи "З-над хмар і з долин" (1903), "З потоку життя" (1905), а також представники "Молодої музи" (П. Карманський, В. Пачовський, С Твердохліб, О. Луцький та ін.), "Української хати" (М. Євшан, М. Сріблянський, А. Товкачевський, Г. Чупринка, О. Олесь, М. Жуктаін).

загрузка...