Неоромантизм

Визначення в літературній енциклопедії

Неоромантизм

Стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою "новоромантизмом". Зі "старим" романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.

Визначальні риси неоромантизму:

— неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна;

— герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;

— головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний;

— зовнішні події (також і соціальні) у творах неоромантиків відступають на задній план;

— неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;

— відмова від типізації, натомість застосування символізму.

Неоромантизм в українській літературі започаткувала О. Кобилянська новелами та повістями "Людина", "Царівна". У цьому стилі працювали також Леся Українка, Олександр Олесь, М. Вороний та інші.

загрузка...