Завантаження
Дмитро Чередниченко, "Мандри жолудя"
Одного разу я прокинувся, взяв фотоапарат і пішов собі лісом блукати. А такому хлопчикові, як я, котрий виростав на дереві, усе на землі дивне. І листя, що лежить непорушне долі, зовсім інше, як угорі. Ступаю, а воно шурхотить, ніби щось говорить до мене: чи йому болить, чи воно радіє мені? І дерева, ніби якісь чарівники, стоять. І трави для мене, мов живі. І все для мене живе. Іду я, коли бачу — озеро чисте, придивляюся, а воно, наче небо, сидить на галявині.
— Добрий день, — кажу, — небо!..