Завантаження
Михась Ткач, "Чорні гуси над білою хатою"
Кружляє довкіл пожовкле листя й тихо лягає на солом'яну стріху. А під нею стара жінка маже хату. Не маже — серцем гецькає по трухлявій стіні.
— Коби оце в останній раз! Краще б ти розвалилася отут... Одне б знала: нема в мене хати. А то ось уже другий день пальців не відчуваю, а ще скільки того шпаріння.
Тицькає трав'яним пензлем та й гомонить:
— Наспіх тоді зробив! Не оштукатурив, не потесав до ладу... Поспішав. Ніколи було за роботою. Тільки говорив: "Це щоб пережити, поки збудуємо хату"...