Завантаження
Михась Ткач, "Злодій"
За солом'яними стріхами вихопилося червоне покотьоло. Усміхнувся ранок п'ятого повоєнного літа.
Стоїть Павло серед двору й дивиться на зруб нової хати — очі йому несила одірвати. Зняв картуза: голова мокра, аж пара йде. Ноги від утоми: тинь, тинь. Ще одну деревину, укравши, удосвіта з лісу приніс. "Як буде все гаразд, то завтра покладу — буде по вікна. А потім короткі сумаки підуть. Буде легше", — душа радується...
Із сінець тихо озивається жінка:
— Ти б, Павле, снідати вже йшов...